Бокова колія

Залізнична вітка^[1][2], залізнична гілка, бокова колія^[3] (англ. branch line^[4]) — другорядна залізнична лінія, яка відгалужується від більш важливого наскрізного маршруту, як правило, магістральної лінії. Коротку гілку називають під'їзною колією (англ. spur line)^[5]. Лінії відгалужень можуть обслуговувати одну чи декілька галузей промисловості або місто чи селище, розташоване не на магістралі.^[6] Відгалуження також можуть з'єднувати дві або більше магістральних ліній.

Так як будівництво й експлуатація магістральних ліній не завжди виявлявся рентабельним, почалися пошуки спрощень. У 1865 об'єднання німецьких залізничних адміністрацій створило нові принципи для другорядних ліній. Які 12 червня 1878 були підписані рейхсканцлером Бісмарком і прийняті як закон.^[7][8]

Згідно з поточним законом Eisenbahn-Bau- und Betriebsordnung (EBO). § 1 рішення про те які відрізки колії будуть магістральні, а які другорядні, для федеральних залізниць приймає відповідне підприємство, а для нефередальних - регіональні органи влади.^[9]

Наводяться такі відмінності у вимогах^[9]:

• § 5 Ширина колії – на вітках дозволяються більші допуски.
• § 6 радіус дуги колії – на вітках дозволений мінімум 180 метрів (на магістралях лише 300)
• § 7 похил колії – на вільних відрізках для віток дозволяється до 40 ‰,
• § 8 навантаження на вісь колеса до 18 т,
• § 11 залізничні переїзди – на вітках дозволяються переїзди без технічних засобів безпеки, за умови зменшеної швидкості,
• § 14 сигнали і стрілки – дозволяється спрощена система сигналізації,
• § 40 омбеження швидкості до 100 км/г.

Українське законодавство не розрізняє магістральні і другорядні колії, але визначає окремий порядок експлуатації для під'їзних колій^[10].

Уся Залізниця Ватикана складається з єдиної вітки, що відгалужується від магістральної лінії Піза — Рим на станції Рим-Сан-П'єтро.^[11]

• Залізниця