Бог з нами

Бог з нами
Gott mit uns
Жанр	воєнний фільм і драматичний фільм
Режисер	Джуліано Монтальдо
Продюсер	Сільвіо Клементелліd
Сценарист	Ottavio Jemmad і Джуліано Монтальдо
У головних ролях	Річард Джонсонd[1], Франко Неро[1], Michael Goodliffed[1], Бад Спенсер[1], Гельмут Шнайдер[1], Enrico Ostermannd, Emilio Delle Pianed[1], Osvaldo Ruggierid[1], Renato Romanod[1], Relja Bašićd[2], T. P. McKennad[2], Раде Шербеджія[2] і Demeter Bitencd[2]
Оператор	Silvano Ippolitid
Композитор	Енніо Морріконе
Кінокомпанія	Jadran Filmd
Тривалість	103 хв.
Мова	італійська
Країна	Німеччина  Італія  Югославія
Рік	1970
IMDb	ID 0064386

«Бог з на́ми» (італ. Dio è con noi, нім. Gott mit uns), також відомий під назвою «П'я́тий день ми́ру» — італо-югославський військово-драматичний фільм 1970 року, режисера Джуліано Монтальдо. Стрічка заснована на реальних подіях кінця Другої світової війни та розповідає про двох німецьких дезертирів, яких судять власні співвітчизники в таборі для військовополонених. «Gott mit uns» (з нім. — «Бог з нами») — це гасло, що було викарбуване на пряжках ременів солдатів Вермахту^[3].

Нідерланди, 1945 рік. В останні дні Другої світової війни німецький гардемарин Бруно Граубер, досвідчений ветеран, який зневірився у війні й залишив свою позицію, переконує молодого капрала Райнера Шульце дезертувати разом із ним. Вони намагаються пішки повернутися до Німеччини. Для цього чоловіки пробираються до сільського будинку, де перевдягаються в цивільний одяг, а свою зброю та уніформу викидають у канал.

Попри сильне бажання повернутися додому, їхній задум швидко виявляється безнадійним: Німеччина набагато далі, ніж вони очікували, союзні війська стоять усюди, а дороги забиті колонами полонених. Виснажені від голоду, втікачі здаються підрозділу канадського полку Seaforth Highlanders of Canada, який охороняє колишній нацистський концтабір. Тепер там утримують сотні солдатів Вермахту, що чекають на повне припинення бойових дій.

Табір, яким після реквізиції командує канадський капітан Міллер, перебуває в напруженому стані. Німецького генерала, який здав табір канадцям, таємниче вбили в першу ж ніч полону. Командування над полоненими перебрав на себе полковник фон Блейхер — жорсткий та безкомпромісний офіцер. Він закликає своїх людей зберігати єдність та продовжувати пасивний опір ворогу, вимагаючи суворого дотримання німецького військового статуту, хоча для них війна вже закінчилася. Ця сліпа відданість обов'язку змушує полковника навіть публічно відшмагати чотирьох солдатів за спробу втечі, на що канадське командування закриває очі.

Двом дезертирам тим часом починає симпатизувати канадський капрал Єлінек. Він влаштовує їх своїми помічниками й селить у бараках за межами загальної зони табору, окремо від інших полонених. Проте німецькі офіцери випадково дізнаються про їхню присутність і вимагають, щоб дезертирів повернули в табір нарівні з рештою солдатів. Гардемарина та капрала переводять до загального табору й конвоюють до барака з написом «Командування».

Там їх піддають допиту, після чого оголошують, що вони постануть перед військово-польовим судом за дезертирство. Спочатку втікачі не сприймають це всерйоз, вважаючи абсурдним суд розбитої армії всередині чужого табору. Проте вони не знають, що фон Блейхер узгодив це з капітаном Міллером. Канадський капітан також не визнав справу серйозною і дав дозвіл на проведення процесу.

Поки готується цей гротескний суд, дезертирів утримують у крихітних сирих карцерах. Канадський капрал, який очолює патруль, нічого не доповідає про це капітану. Зрештою, імпровізований трибунал виносить остаточний смертний вирок. Полковник фон Блейхер офіційно вимагає від капітана Міллера видати гвинтівки, щоб озброїти розстрільну команду. Капітан відмовляє, але все одно не повідомляє вищому керівництву про ситуацію, вважаючи її химерною дурістю. Його відмова провокує тривалий і гучний протест полонених, який не вщухає навіть після того, як Міллер відправляє полковника в ізолятор.

Коли бунт починає переростати в повстання, капітан наказує зробити попереджувальні постріли в повітря, погрожуючи відкрити вогонь на ураження. Коли ситуація нібито заспокоюється, до Міллера прибуває його генерал. Він повідомляє про офіційне закінчення війни й додає, що знає про справу дезертирів, повністю підтримуючи судовий процес і вирок. В ім'я «універсальної військової етики», яка не повинна порушуватися за жодних обставин, генерал дає добро на розстріл, хоча й не може видати на це прямий наказ.

Капітан Міллер, якого тим часом підвищили до майора, стурбований словами генерала. Проте він розуміє, що з настанням миру його стрімка кар'єра сповільниться, тому вирішує підкоритися волі вищого офіцера, щоб не псувати стосунки. Попри те, що капітуляція Німеччини була підписана ще п'ять днів тому (і всі рішення її колишньої армії юридично не мають сили), Міллер звільняє полковника фон Блейхера, щоб той виконав вирок щодо Бруно Граубера та Райнера Шульце. Після розстрілу Міллер особисто доповідає генералу, що «справедливість восторжествувала».

• Річард Джонсон — капітан Міллер
• Франко Неро — прапорщик Бруно Граубер
• Гельмут Шнайдер — полковник фон Блейхер
• Ларрі Обрі — капрал Райнер Шульц
• Бад Спенсер — капрал Єлінек
• Майкл Гудліфф — генерал Сноу
• Реля Башич — лейтенант Джордж Ромні
• Т. П. МакКенна — Нік
• Грем Армітаж — Марк
• Торелло Анджелі — лейтенант Вашель
• Еміліо Делле Піане — Глісон
• Енріко Остерман — Тревор
• Ренато Романо — сержант Маллі
• Свен Ласта — капітан Бош
• Деметр Бітенк — майор Брандт
• Освальдо Руджері — капітан Уорнер
• Златко Мадуніч — Меллер