YaChudo

Блек-боттом

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

«США божеволіють від Black Bottom», реклама «Давайте зробимо Black Bottom» у The Film Daily, 1926 рік.

«Блек-боттом», буквально «чорна сідниця» — танець, який став популярним у 1920-х, в епоху джазу. Його танцювали сольно або парами. Виникнувши серед афроамериканців у сільській місцевості Півдня, Блек-боттом зрештою поширився в мейнстрім американської культури й став національним захопленням у 1920-х роках.[1] Найбільшу популярність цей танець здобув у виконанні Енн Пеннінгтон, зірки «Зігфельд Фолліс», яка виконала його у бродвейському ревю, поставленому суперником Зігфельда Джорджем Вайтом у 1926 році.[2]

Походження

Файл:Black Bottom Sheet Music.jpg
Ноти для «нової танцювальної сенсації» — танцю Black Bottom

Танець виник у Новому Орлеані в 1910-х. Джазовий піаніст і композитор Джеллі Ролл Мортон написав мелодію «Black Bottom Stomp».[3]

«Блек-боттом» був добре відомий серед напівсільських чорношкірих жителів Півдня. Подібний танець з багатьма варіаціями зазвичай виконувався на виставах у наметах, а «Бредфорд і Жанетт» використовували його як фінал.

Автори пісень Гас Горслі та Перрі Бредфорд опублікували свою композицію «Оригінальний танець блек-боттом» у 1926 році, вперше зареєструвавши авторські права США на цю композицію 5 серпня 1926 року. Видання нот передувало «приміткою для танцювальної публіки», в якій стверджувалося, що «цей танець розпочався в Атланті, штат Джорджія, 1923 року в негритянському поселенні під назвою Darktown, тобто „Темне місто“…» На фотографії обкладинки нот зображена танцюристка Стелла Дойл, яка виступала переважно в кабаре.[4]

На обкладинці нотного запису «Оригінальний танець блек-боттом» зазначалося, що музику та танець представив афроамериканський танцюрист і хореограф Біллі Пірс у музичному ревю «Broadway Gaities». Пірс був соратником афроамериканського хореографа Бадді Бредлі[5], і Бредлі, працюючи в танцювальній студії Пірса в Нью-Йорку, розробляв танцювальні номери для Тома Періколи та інших бродвейських виконавців. Танець був представлений у гарлемському ревю «Діна» 1924 року[6].

У 1926 році у бродвейському музично-комедійному ревю «Скандали Джорджа Вайта 1926 року» танець був представлений у супроводі абсолютно нової пісні, також під назвою «Black Bottom», написаної командою авторів пісень у складі Рея Гендерсона, Бадді ДеСільви та Лью Браунаа й виданої нью-йоркською компанією Harms Inc. Сама пісня Гендерсона, Брауна та ДеСільви мала успіх поза Бродвеєм і мала щонайменше 9 комерційних записів протягом року після публікації. Відтворення цієї версії хореографом Родом Александером було представлено в біографічному фільмі 1956 року «Найкращі речі в житті безкоштовні» у виконанні Шері Норт та Жака д'Амбуаза, які очолили сцену, повну флеперок та джоні у смокінгах.

Танцюристами, які виконували танець «блек-боттом» у «Скандалах Джорджа Вайта», були Енн Пеннінгтон та Том Патрікола. Після успіху шоу Джорджа Вайта та записаних версій його хіта танець став національним захопленням.[7] Танець обігнав чарльстон за популярністю і зрештою став соціальним танцем номер один. Деякі танцювальні критики зазначали, що на той час, коли він став модним в американському суспільстві в середині 20-х років, він нагадував чарльстон. Обидва танці можна виконувати сольно або в парі та вони вирізняються яскравими рухами.

Танцювальні кроки

Ритм блек-ботом базується на чарльстоні.[8] Версія Бредфорда, надрукована разом з нотами, містила такі інструкції:

Hop down front then doodle back [doodle means "slide"]

Mooch to your left then mooch to the right
Hands on your hips and do the mess around,
Break a leg until you're near the ground [break a leg is a hobbling step]
Now that's the old black bottom dance

Стрибни вперед, потім зроби «дудл» назад [дудл означає «ковзати»]
Нахилися ліворуч, потім праворуч
Руки на стегнах і зроби кілька рухів,
«Зламай ногу», поки не будеш біля землі ["зламати ногу" — кульгавий крок]
Ось це і є старий танець блек-боттом.

Інструкції для муча (mooch) такі: «Пересувайся вперед обома ногами. Спочатку стегна, потім ноги».

Бродвейські історики Кантор і Маслон описують його як «досить простий крок, що переривається лясканням по сідницях», причому цей кульгаючий крок подібний до витягування ніг з глибоких каламутних вод річки Суванні. У відтворенні Александера це розширилося до того, що його партнерки по танцю зухвало стукалися сідницями одна об одну; хоча немає жодних доказів того, що це було частиною оригінального танцю.

Спадщина

«Ma Rainey's Black Bottom», блюзова пісня 1920-х років у виконанні Ма Рейні, містить очевидні натяки на танець, але сама по собі не є танцювальною музикою. «Ma Rainey's Black Bottom» — це також назва п'єси 1982 року Огастеса Вілсона, дія якої відбувається навколо запису пісні.[9] П'єсу Вілсона було адаптовано у фільм 2020 року з однойменною назвою за участю Віоли Девіс у ролі Ма Рейні.

Комічний музикант Спайк Джонс, який став популярним у 1940-х роках, записав пісню Гендерсона, Брауна та Де Сільви «Black Bottom». Його версія, випущена на платівках із 78 обертами на хвилину, кілька разів повторювала один такт фортепіанного соло в середині пісні, щоразу продовжуючи гучним «тріск!» як жартівливим жестом, щоб платівка звучала як зламана.[10]

Цей танець був показаний в австрійському німому фільмі 1927 року «Кафе Електрик».[11]

Джуді Гарленд повторює вокальні приспіви з пісні, танцюючи в деяких репліках дівчат у хорі в монтажній послідовності з фільму "Народження зірки " (1954).

На початку 1980-х років гурт Troggs випустив сингл та альбом про цей танець.

Примітки

  1. ↑ The Black Bottom, African roots in American dance. African American Registry. Процитовано 30 січня 2018.
  2. ↑ S.D., Trav (23 грудня 2010). Ann Pennington and Her "Black Bottom". Travalanche. Процитовано 30 січня 2018.
  3. ↑ Szwed, John. Doctor Jazz: Jelly Roll Morton (PDF). New York: Jazz Studies Online. с. 15. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2011. Процитовано 30 січня 2018.
  4. ↑ Nelson, Walter. Black Bottom. Mass Historia. Процитовано 30 січня 2018.
  5. ↑ Gates, Henry Louis та ін. (2009). Pierce, Billy. Harlem Renaissance Lives from the African American National Biography. New York: Oxford University Press. с. 396. ISBN 978-0195387957.
  6. ↑ Perron, Wendy (Літо 2023). Dance Was Everywhere: The Uncredited Spirit of the Harlem Renaissance. Dance Index. 14 (1).
  7. ↑ Tom Patricola. Sonny Watson's Street Swing. StreetSwing.com. Процитовано 21 грудня 2014.
  8. ↑ Stearns, Marshall Winslow; Stearns, Jean (1968). Jazz Dance: The Story of American Vernacular Dance. Da Capo Press. с. 110–111. ISBN 978-0-306-80553-0.
  9. ↑ Coviello, Will. Review: Ma Rainey's Black Bottom. Gambit. Процитовано 30 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  10. ↑ Jones, Spike; Cityslickers. Black Bottom. Internet Archive. Процитовано 30 січня 2018.
  11. ↑ DeBartolo, John. "Café Electric" (1928). Silents Are Golden. Процитовано 30 січня 2018.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).