YaChudo

Безоар

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Безоар

Безоар[1][2], безоаровий камінь (араб. بازهر bâzahr) — конкремент (камінь) органічного походження, що є конгломератом неперетравних речовин (частіше за все шерсті чи волосся) в шлунку або в кишці жуйних тварин, коней, козлів, рідше у свиней та собак, інколи в людини. В давнину широко вважався універсальною протиотрутою.

Утворення

Безоар утворений зі щільно зваляного волосся або волокон рослин. У великих копитних безоар може досягати величини 5-7 см у діаметрі і мати майже правильну кулясту форму.

Утворюється при порушенні функції системи травлення й нестачі мінеральних речовин у кормах. Наявність безоару може спричинити непрохідність кишки, виразку чи кровотечу.

У людей утворення безоарів може бути пов'язане з порушеннями травлення викликаними резекцією шлунка, а також з нав'язливими станами при яких люди жують і ковтають власне волосся[3].

Козла звичайного (Capra aegagrus) нерідко називають «безоаровим», тобто таким, у якого при розтині нерідко виявляють безоари[4].

Історія

Арабська медична література приписувала безоару виняткові лікувальні властивості. Його уявляли протиотрутою від отрут змій, скорпіонів, різних комах, ліками від укусів собак, засобом від отруйних рослин та різних хвороб, а також індикатором отрут. Про нього писали такі діячі, як Ях'я ібн аль-Батрік близько 800 року. Тому царі та сановники використовували посуд, як-от чаші, виготовлений з безоару, та ножі з безоаровими ручками. Марновірство описувало, нібито в присутності отрути безоар змінює колір; а щоб нейтралізувати отруту, камінь треба прикласти до місця укусу, рани, чи проковтнути у вигляді порошку. Через труднощі з отриманням безоарового каменю, він був дорогоцінним подарунком для царів. Маймонід згадує два різновиди безоарових каменів у своїх працях: один мінерального походження, а інший тваринного[5].

Безоари були важливими предметами в кабінетах курйозів[6] імператора Священної Римської імперії Рудольфа II та в колекціях з природничої історії. Часто їх зберігали не тільки як ліки, а й як коштовності та ознаку високого статусу. Королева Англії Єлизавета I носила перстень з безоаром[7].

Зі зростанням популярності безоарів у XVI ст. збільшувався скептицизм щодо їхніх лікарських властивостей. У 1567 році французький хірург Амбруаз Паре описав експеримент для перевірки властивостей безоара: корабельного кока засудили до смертної кари, і йому запропонували прийняти отруту й безоар. Паре дав кухареві безоаровий камінь, але це не допомогло засудженому, кухар помер у муках через сім годин після вживання отрути[8]. Хоча більшість безоарів були європейського та східного походження, відомо і про американські. Вони цінувалися менше. Деякі з підроблених безоарів містили токсичні сполуки ртуті та сурми[9].

У XVIII ст. з розвитком токсикології віра в лікувальні властивості безоару зникла. У своїй роботі «Загальна токсикологія» Матьє Орфілла (1787–1853) вказує, що безоарові камені більше не використовувалися для лікування отруєнь[9].

Дослідження властивостей безоарів, проведені Густавом Арреніусом та Ендрю Бенсоном з Океанографічного інституту Скріппса в 1998, показують, що в окремих випадках безоар справді може усувати отруту з розчинів, у які занурений. Арсенати заміщують фосфати у брушиті, що міститься в каменях, тоді як арсеніти зв'язується зі сполуками сірки в білку деградованого волосся[10].

Згадки в мистецтві

У серії романів про Гаррі Поттера безоар — камінь, що є протиотрутою до більшості відомих отрут.

Згадується в манзі та аніме «Монолог травниці», де головна героїня заради отримання цього каменю розкриває злочин.

Див. також

Галерея

  • Безоари невідомих тварин, 1551—1750 років
    Безоари невідомих тварин, 1551—1750 років
  • Розпиляний кінський безоар
    Розпиляний кінський безоар
  • На підставці, Іспанія, XVI ст.
    На підставці, Іспанія, XVI ст.
  • Прикрашені безоари з Німеччини, 1570—1650 років
    Прикрашені безоари з Німеччини, 1570—1650 років
  • У коштовному футлярі, Відень
    У коштовному футлярі, Відень
  • Козиний безоар у золотому футлярі, Індія, кінець XVII — початок XVIII ст.
    Козиний безоар у золотому футлярі, Індія, кінець XVII — початок XVIII ст.

Примітки

  1. ↑ Безоари // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.: «Тверді утворення із щільно збитої шерсті тварин, волокон рослин і т. ін., які нагромаджуються в шлунково-кишковому тракті…»
  2. ↑ Безоари // Словник іншомовних слів: «тверді утворення із щільно зваляного волосся тваринного походження або волокон рослин, що їх часто виявляють у травному тракті…»
  3. ↑ Bezoars(англ.)
  4. ↑ Bezoar Goat(англ.)
  5. ↑ Amar, Zohar (5 грудня 2016). Arabian Drugs in Medieval Mediterranean Medicine (англ.). Edinburgh University Press. с. 30—31. ISBN 978-1-4744-1318-3.
  6. ↑ Duffin, Christopher J.; Moody, Richard; Gardner-Thorpe, Christopher, ред. (2013). A history of geology and medicine. Geological Society special publication. London: The Geological Society. с. 193-206. ISBN 978-1-86239-356-1.
  7. ↑ Stark, Marnie P. (2003). Mounted Bezoar Stones, Seychelles Nuts, and Rhinoceros Horns: Decorative Objects as Antidotes in Early Modern Europe. Studies in the Decorative Arts. 11 (1): 69—94. ISSN 1069-8825.
  8. ↑ Harvard University, Stephen (1897). Ambroise Paré and his times, 1510-1590. New York, London, G.P. Putnam's sons.
  9. ↑ а б Barroso, Maria Do Sameiro (2013–01). Bezoar stones, magic, science and art. Geological Society, London, Special Publications (англ.). 375 (1): 193—207. doi:10.1144/SP375.11. ISSN 0305-8719.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  10. ↑ Bezoar Stones - Mel Fisher Maritime Heritage Society and Museum in Key West, Florida. www.melfisher.org. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 2 червня 2026.

Література

симптом Це незавершена стаття про симптом хвороби.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).