YaChudo

Беатріс Вуд

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Беатріс Вуд
англ. Beatrice Wood
Народження3 березня 1893[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сан-Франциско, Каліфорнія, США[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть12 березня 1998[1][2][…] (105 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Охай, Вентура, Каліфорнія, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США[5][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняАкадемія Жуліана, Голлівудська старша школа і Shipley Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожниця, скульпторка, керамістка, письменниця, дизайнерка, мисткиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокдадаїзм Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки творчості1908[1] — 1998[1]
Роботи в колекції
Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Національна галерея мистецтва, Музей сучасного мистецтва, Пенсільванська академія образотворчих мистецтв, Художній музей Крокера[6][6], Смітсонівський музей американського мистецтва[7], Музей мистецтв Філадельфії[8], Національна портретна галерея США, Національний музей американської історії[9][10][…], Національний музей дизайну Купер—Г'юїт[12][13][…], SITES/SM і Музей американського мистецтва Вітні Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Women's Caucus for Art Lifetime Achievement Awardd (1987)

Gold Medal for Consummate Craftsmanshipd (1992)

Fellow of the American Craft Councild (1987)

CMNS: Беатріс Вуд у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вуд (прізвище).

Беатріс Вуд (англ. Beatrice Wood, 3 березня 1893, Сан-Франциско — 12 березня 1998, Охай) — американська художниця, скульпторка, керамістка, письменниця і журналістка, яка вплинула на такі напрямки, як дадаїзм і сюрреалізм.

Життєпис та творчість

Марсель Дюшан, Франсіс Пікабіа та Беатріс Вуд у Бродвейському фотомагазині, Нью-Йорк, 1917 рік

Беатріс народилася 1893 року в багатій, респектабельній родині. У 1898 році Вуди переїжджають до Нью-Йорка, звідки часто здійснюють поїздки до Європи. Юність дівчини — аж до початку першої світової війни — проходить у Парижі, де вона, починаючи з 1912 року, вивчає історію мистецтва в художній Академії Жуліана. Деякий час Беатріс проводить також у Живерні, місті Клода Моне. З початком воєнних дій вона повертається до Нью-Йорка. Тут Беатріс Вуд, спільно з Марселем Дюшаном та Анрі-П'єром Роше видає перший в Америці дадаїстський журнал The Blind Man[15]. У 1920-ті роки за дівчиною закріпилася назва «Мама Дада».

Вуд мала незалежний, ексцентричний характер. Внаслідок стосунків, що нещасливо закінчилися, та наступного шлюбу, вона потрапляє до Монреалю, де деякий час виступає танцівницею у вар'єте. Відносини її із заможними батьками були дуже напруженими, оскільки вони не бажали, щоб їхня донька вела богемний спосіб життя. Бажаючи стати вільною художницею та заробляти цим на життя, Беатріс їде в Лос-Анджелесу, вивчає там майстерність кераміки і з початку 1930-х років присвячує цьому мистецтву свою творчість. Оселившись потім у каліфорнійському містечку Охай, Беатріс Вуд багато уваги приділяє східним містичним вченням та філософії. Перебувала у тісному контакті з гуру-теософом Джідду Крішнамурті, який мав на художницю величезний вплив. У 1938 році вона знову одружується, цього разу з інженером Стівом Хоггом[16][17].

У 1948 році Беатріс Вуд оселилася в Охаї, штат Каліфорнія в США, щоб бути поруч з філософом Джідду Крішнамурті. Вона стала довічним членом Теософського товариства — Адьяр. Співпраця з цими асоціаціями значно вплинули на її художню філософію. Вуд також викладала та жила поряд із школою Хеппі Веллі, відомої зараз як школа Безант Гілл[18][19].

У 90-річному віці Вуд стала письменницею, заохочена своєю подругою Анаїс Нін. Її найвідомішою книгою є її автобіографія «Я шокую себе» (1985). Серед її літературних творів найвідоміші: The Angel Who Wore Black Tights, автобіографічної I Shock Myself, а також Pinching Spaniards та 33rd Wife of a Maharajah: A Love Affair in India. Писала під псевдонімом «графиня Лола Скревінська».

Коли її запитали про секрет довголіття, Вуд відповіла: «Усьому я завдячую книгам про мистецтво, шоколаду та молодим людям». Вуд все життя була вегетаріанкою, утримуючись від алкоголю та куріння[20][21].

Беатріс Вуд протягом 85 років вела щоденники. У 2011 році Френсіс М. Науманн та його дружина Марі Т. Келлер відредагували добірку її журналів, в яких розповідалося про її мистецьке життя[22][23].

Визнання

У 1961 році проходила виставка робіт Беатріс Вуд у Японії, в 1961—1965 роках вона проживала та працювала в Індії, а в 1972 році знову відвідувала Індію.

Не дотримуючись якихось конкретних політичних чи ідеологічних теорій, Вуд дуже вплинула на розвиток деяких сучасних їй художніх течій, зокрема дадаїзму. Серед її близьких знайомих і коханців слід назвати такі великі постаті світової культури XX століття, як композитор Едгар Варез, скульптор Константін Бранкузі, художники Франсіс Пікабіа, Ман Рей та Джозеф Стелла, письменниця Анаїс Нін.

У 1994 році Смітсонівський інститут назвав Беатріс Вуд «Шановним американським художником». Вуд залишила свій будинок і студію фонду Happy Valley. У 2005 році фонд звернувся до Кевіна Вергіла Воллеса з проханням перетворити його на Центр мистецтв Беатріс Вуд.

Беатріс Вуд (праворуч) та Том Нефф в Охаї в 1993 році
  • «Беатріс Вуд: Мама Дада»: цей документальний фільм режисера Тома Неффа було випущено на 16 мм плівці в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія 3 березня 1993 року, до 100-річчя Вуд.
  • Вуд також частково була прообразом для ролі Рози Дьюїтт Б'юкейтер, вдови у 101-річному віці з відомого художнього фільму Джеймса Камерона «Титанік», зіграної акторкою Глорією Стюарт. За словами Кемерона, дружина Білла Пекстона позичила йому примірник «I Shock Myself». Почавши читати, він зрозумів, що:

перший розділ майже буквально описує персонажа, якого я вже писав для «Старої Рози» … Коли я зустрів її [Беатріс Вуд], вона була чарівною, креативною та неймовірно смішною … Звичайно, «Роза» у фільмі — це лише перефраз Беатріс, поєднаний з багатьма вигаданими елементами.[24]

Відповідно до її некрологу в тижневику «Ojai Valley News», Кемерону вручили «П'яту щорічну кінопремію Беатріс Вуд».[25]

Померла 12 березня 1998 року, за 9 днів після свого 105-річчя.

Література

  • Гарт Кларк. Позолочене судно: блискуче мистецтво та життя Беатріс Вуд, Garth Clark: Gilded Vessel: The Lustrous Art and Life of Beatrice Wood, Guild Pub 2001, ISBN 1-893164-13-6.
  • Марлін Воллес та Беатріс Вуд. Гра шахів із серцем: Столітнє святкування Беатріс Вуд, Marlene Wallace und Beatrice Wood: Playing Chess with the Heart: A Centennial Celebration of Beatrice Wood, Chronicle Books 1994, ISBN 0-8118-0607-3.
  • Беатріс Вуд. Я приголомшую саму себе. Автобіографія Беатріс Вуд, Beatrice Wood: I Shock Myself. The Autobiography of Beatrice Wood. 1985. Neuauflage Chronicle Books, San Francisco 2006.

Примітки

  1. ↑ а б в г д RKDartists
  2. ↑ а б Benezit Dictionary of Artists — 5 — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119204592 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Museum of Modern Art online collection
  6. ↑ а б https://www.crockerart.org/collections/american-art-after-1945?page=1
  7. ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
  8. ↑ https://hedendaagsesieraden.nl/2023/07/21/philadelphia-museum-of-art/
  9. ↑ https://n2t.net/ark:/65665/ng49ca746ac-2732-704b-e053-15f76fa0b4fa
  10. ↑ https://n2t.net/ark:/65665/ng49ca746a5-ce0b-704b-e053-15f76fa0b4fa
  11. ↑ https://n2t.net/ark:/65665/ng49ca746ac-2734-704b-e053-15f76fa0b4fa
  12. ↑ http://n2t.net/ark:/65665/kq46393fd04-8c03-4f9a-8c64-137d36306624
  13. ↑ http://n2t.net/ark:/65665/kq42a8d8f4c-6efa-4238-aeb6-c743f24baa9f
  14. ↑ http://n2t.net/ark:/65665/kq4a831b4ea-01d8-417c-8255-340e7a29f77e
  15. ↑ Smith, Roberta (14 березня 1998). Beatrice Wood, 105, Potter and Mama of Dada is dead. The New York Times. Процитовано 16 квітня 2023.
  16. ↑ Karlstrom, Paul. Oral history interview with Beatrice Wood, 26 серпня 1976 року. Процитовано 11 жовтня 2015.
  17. ↑ Internet Broadway Database: Beatrice Wood Credits on Broadway
  18. ↑ Wood, Beatrice (1985). I Shock Myself: The Autobiography of Beatrice Wood. San Francisco: Chronicle Books. ISBN 9780811853613.
  19. ↑ Curtis, Penelope (1999). Sculpture 1900-1940. Oxford University Press. с. 144.
  20. ↑ Gotthardt, Alexxa (1 серпня 2016). The Forgotten Legacy of Cult Artist Beatrice Wood. Artsy (англ.). Процитовано 16 квітня 2023.
  21. ↑ «Beatrice Wood, 105, Potter And Mama of Dada, Is Dead». The New York Times
  22. ↑ See Francis M. Naumann and Marie T. Keller, eds, «My Life in Art: Excerpts from the Diaries of Beatrice Wood», in Beatrice Wood: Career Woman—Drawings, Paintings, Vessels, and Objects, exh. cat., Santa Monica Museum of Art, 10 вересня 2011 – 3 березня 2012, pp. 72-131.
  23. ↑ «Unearthing Lost Treasures in California», New York Times, 13 березня 2010 року
  24. ↑ Titanic: James Cameron's Illustrated Screenplay, overleaf for page 7, Harper, 1998
  25. ↑ LA Weekly - HOME. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 16 квітня 2023., LA Weekly

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).