Бар міцва та Бат міцва

бар-міцва і бат-міцва
Хлопчик під час бар-міцви в таліті та тфіліні
Час	Ортодоксальний юдаїзм: хлопці — 13 років, дівчата — 12 років Реформістський юдаїзм і Консервативний юдаїзм: хлопці й дівчата — 12 або 13 років
Медіафайли у Вікісховищі

Бар-міцва (чол.) або бат-міцва (жін.) — це обряд релігійного повноліття в юдаїзмі. Згідно з єврейським релігійним правом, до досягнення певного віку відповідальність за вчинки дитини несуть її батьки. Після досягнення цього віку вважається, що єврейські діти «стають» бней-міцва, і відтоді вони самі відповідають за свої дії та виконання релігійних обрядів. Традиційно батько дитини, яка відзначає бар-міцву або бат-міцву, виголошує подячне благословення Богові за те, що віднині він більше не несе відповідальності за гріхи своєї дитини.

В ортодоксальних громадах хлопці досягають бар-міцви у 13 років, а дівчата — бат-міцви у 12 років. У більшості реформістських, реконструкціоністських та консервативних громад цей віковий рубіж становить 13 років незалежно від статі.^[1] Після цього діти вважаються відповідальними за знання й дотримання єврейського ритуального права, традиції та етичних норм, а також можуть брати участь у всіх сферах життя єврейської громади в обсязі, порівнюваному з участю дорослих. У деяких єврейських громадах ролі чоловіків і жінок відрізняються в окремих аспектах. Так, в ортодоксальному юдаїзмі після досягнення 13 років хлопчика дозволено зараховувати до міньяну (молитовного кворуму), а також він може очолювати молитву й інші релігійні служби в родині та громаді.^[2]

Бар-міцва згадується в Мішна та Талмуд.^[3] У низці класичних джерел визначено вік, з якого діти мають розпочинати участь в обряді: 13 років для хлопців і 12 років для дівчат. Вік досягнення бней-міцва приблизно збігається з початком статевого дозрівання.^[3] Церемонію бар- або бат-міцви зазвичай проводять у першу суботу (шабат) після дня народження, на який дитина досягає встановленого віку.

Слово bar (арам. בַּר) у єврейсько-вавилонській арамейській мові означає «син» (пор. євр. בֵּן — бен), тоді як bat (євр. בַּת) в івриті означає «дочка». Слово міцва (євр. מִצְוָה) перекладається як «заповідь» або «закон». Отже, буквальне значення висловів бар-міцва та бат-міцва — відповідно «син заповіді» та «дочка заповіді». Водночас у рабиністичному вжитку слово bar має значення «той, хто належить до певної категорії» або «підпорядкований чомусь». У цьому значенні бар-міцва перекладається як «той, хто підпорядковується закону». Хоча в сучасній мові цей термін зазвичай вживають для позначення самого обряду, первісно він стосується саме особи, яка досягла відповідного релігійного віку.^[1]

Сучасний спосіб відзначення досягнення бар-міцви не існував у період Єврейської Біблії, Мішни чи Талмуда. Ранні рабиністичні джерела визначають 13 років як вік, у якому хлопець стає юридично повнолітнім з погляду єврейського права, водночас згадок про урочисте святкування цієї події в них немає.

Звичай урочистого відзначення бар-міцви сформувався значно пізніше — у Середньовіччі (приблизно між 500 і 1500 роками н. е.).^[4]

Деякі пізні мідрашські джерела, а також деякі середньовічні джерела згадують синагогальну церемонію, що проводилася після досягнення хлопчиком тринадцяти років.

У Біблії прямо не вказано вік 13 років. Уривки з книг Вихід і Числа вказують на вік повноліття для служби в армії як двадцять років. Махзор Вітрі зазначає, що Genesis 34:25 Леві згадується як «чоловік», тоді як обчислення з інших віршів свідчить про те, що Леві на той час було 13 років. Тринадцять років згадується в Мішні як час, коли людина зобов'язана дотримуватися заповідей Тори: «У п'ять років слід вивчати Писання, у десять років — Мішну, у тринадцять — заповіді…»^[4] В іншому місці^[5] Мішна перераховує вік (13 років для хлопчиків та 12 років для дівчаток), у якому обітниця вважається автоматично дійсною; Талмуд пояснює це тим, що 13-річна дитина є «чоловіком», як того вимагає Книга Числа^[3]. Протягом одного року до досягнення цього віку обітниці умовно дійсні, залежно від того, чи має хлопчик чи дівчинка ознаки фізичної зрілості^[5].

Термін «бар-міцва» уперше трапляється в Талмуд у значенні «той, хто підпорядковується закону», однак у цьому контексті він не пов'язаний із віком. Використання терміна «бар-міцва» саме як вікового означення не простежується раніше XIV століття.^[3] У давнішій рабиністичній традиції для позначення повноліття вживалися інші терміни — gadol («дорослий») або bar ‘onshin («той, хто несе юридичну відповідальність за власні вчинки»).^[6]

Досягнення віку бар або бат-міцви означає становлення повноправним членом єврейської громади з усіма пов'язаними з цим обов'язками. До них належать моральна відповідальність за власні дії; право бути покликаним читати Тору та проводити або брати участь у мін'яні; право володіти особистим майном та одружуватися самостійно відповідно до єврейського закону; обов'язок дотримуватися 613 законів Тори та дотримуватися Галахи; а також здатність свідчити як свідок у справі бейт-дін (равинський суд).

У багатьох громадах від дітей, які готуються до бар-міцви, вимагають відвідати мінімальну кількість суботніх (шабатних) богослужінь у синагозі, навчатися в єврейській школі, виконати благодійний або громадський проєкт, а також підтримувати активне й належне членство в громаді синагоги. Окрім навчання й підготовки, які організовують синагога та єврейські школи, для індивідуальної підготовки дитини можуть залучати наставників з бар-міцви. Вони допомагають у вивченні івриту, Тори та основних понять юдаїзму.

Реформістський рух у Північній Америці тривалий час перебував у дискусії щодо бар- і бат-міцви. У певний період цей обряд у реформістських громадах був на межі зникнення, оскільки багато з них надавали перевагу конфірмації, вважаючи її більш прогресивною та доречною церемонією для сучасних євреїв. Однак стійка популярність бар- і бат-міцви взяла гору, і сьогодні в реформістських громадах цей обряд є широко відзначається реформістськими євреями.^[3]

У 2012 році занепокоєння високим рівнем відтоку молоді після бар- і бат-міцви спонукало Союз реформістського юдаїзму започаткувати ініціативу Революцію Бнай-Міцви. Її метою було змінити підхід реформістських громад, відійшовши від «давнього припущення, що релігійна школа існує насамперед для підготовки дітей до бар- або бат-міцви», і натомість зосередитися на формуванні активних, залучених і відповідальних членів єврейської громади.^[7]

Поширеною практикою є те, що невдовзі після того, як хлопчику виповнюється 13 років, його закликають на алію^[3] церемонію читання частини Тори протягом дня.^[8] У суботу є сім основних розділів, плюс восьмий, відомий як мафтір, який також пов'язаний з читанням розділу хафтори цього дня.^[3] Найчастіше читання мафтіру дають дитині.^[8] У більшості синагог призначений священнослужитель, баал корей, читає всі частини Тори, а люди, які отримують кожну алію, промовляють благословення лише до та після читання їхньої частини.^[9] Хлопчик, який відзначає бар-міцву, може навчитися виконувати роль баал корея або протягом усієї служби, або лише для своєї алії, або будь-якого проміжного періоду.^[10] Він також може бути баал кореєм для частини хафтори, якщо отримує мафтір, або може бути баал кореєм лише для хафтори, взагалі не читаючи Тору.^[10] Будь-яке з цих починань передбачає крутий процес навчання та багато практики, можливо, рік навчання, і є вражаючим досягненням.^[3]

У реформістських, реконструкціоністських та консервативних синагогах дівчата можуть отримувати алію. Натомість в ортодоксальних синагогах алії традиційно були й зазвичай залишаються обмеженими для хлопців; при цьому дівчина може виголосити д'вар Тора наприкінці богослужіння. У деяких громадах сучасного ортодоксального юдаїзму дівчата отримують алії під час жіночих богослужінь, на яких присутні менше ніж десять чоловіків (тобто не утворюється міньян).

В ортодоксальних громадах цю подію інколи відзначають під час буденного богослужіння з читанням Тори — зокрема вранці у понеділок або четвер.

У деяких громадах або сім'ях святкування можуть відкладати з практичних причин, зокрема через відсутність вільного шабату без інших запланованих урочистостей або щоб дати змогу родичам приїхати на подію. Водночас таке відтермінування не впливає на настання прав і обов'язків єврейського дорослого, які набуваються винятково з досягненням відповідного віку, незалежно від дати проведення церемонії.

Обов'язок накладати тфілін починається, коли хлопчик досягає віку бар-міцви. За поширеним звичаєм, хлопчик, який виконує бар-міцву, починає одягати тфілін за один-три місяці до своєї бар-міцви. Таким чином, до того часу, як він буде зобов'язаний виконувати заповідь, він вже знатиме, як правильно її виконувати.^[1]

Оскільки перша згадка про святкування, пов'язане з бар-міцвою в синагозі, датується XIII століттям, влаштування певної урочистості (святкового прийому) стало традиційною практикою і часто розглядається як невід'ємна складова відзначення бар-міцви.^[11]

Святкування бар-міцви зазвичай включає радісну сеудат-міцву, святкову трапезу з родиною, друзями та членами громади, під час якої хлопчик, що святкує бар-міцву, виголошує з цієї нагоди промову перед запрошеними гостями, які пропонують йому подарунки, а рабин або вчитель дає йому своє благословення, іноді супроводжуючи його промовою.^[12] Деякі євреї відзначають цю подію в альтернативний спосіб — наприклад, вирушаючи з нагоди бар- або бат-міцви в особливу подорож чи організовуючи спеціальний захід на честь винуватця свята. У багатьох громадах особі, яка відзначає бар- або бат-міцву, вручають пам'ятний сертифікат.

У деякі часи та місця місцеві єврейські лідери офіційно обмежували розмір та пишність міцв.^[11] Наприклад, у 1730 році в Берліні на вечірці було дозволено бути присутнім лише десяти чоловікам, а в 1767 році в Празі на цих вечірках було заборонено музику.^[11] Ці правила зазвичай мали на меті уникнути образи неєврейських сусідів і зберегти норму, за якою святкування бар- або бат-міцви повинно бути скромнішим, ніж весілля.^[11]

Вечірки бар-міцви та бат-міцви серед заможних єврейських сімей у Північній Америці часто є пишними заходами, що проводяться в готелях та заміських клубах із сотнями гостей.^[1][13]

У 1979 році Комітет з реагування Центральної конференції американських рабинів розглянув ставлення реформістського юдаїзму до бар- і бат-міцви. У рішенні зазначалося: «Слід докладати всіх зусиль, щоб зберегти сімейні святкування бар- чи бат-міцви в релігійному дусі. Частина ранніх реформістських ініціатив на користь конфірмації та проти бар-міцви була зумовлена надмірною пишністю святкувань, яка позбавляла обряд його основного релігійного значення. Ми рішуче виступаємо проти таких надмірностей, оскільки вони руйнують сенс бар- і бат-міцви».^[7]

У травні 1992 року рада опікунів Союзу американських єврейських громад (нині Союз реформістського юдаїзму), синагогального крила Реформістського руху, одноголосно ухвалила резолюцію, яка засуджувала «надмірне марнотратне споживання… блискучі тематичні заходи, вишукані розваги… та дорогі святкові подарунки», закликаючи натомість до «сімейної згуртованості, справжньої дружби, актів цдаки (праведного дарування) та вечірок, придатних для дітей».^[7]

Вартість вечірки залежить від того, скільки сім'я готова та може витратити. Деякі сім'ї витрачають на вечірку десятки, а то й сотні тисяч доларів.^[11]

Сьогодні багато неортодоксальних євреїв святкують бат-міцву для дівчат так само, як бар-міцву для хлопців. Усі реформістські та реконструкціоністські, а також більшість консервативних синагог мають егалітарна участь, під час якої жінки читають Тору та проводять служби. У православних громадах бат-міцва святкується, коли дівчинці виповнюється 12 років.

Більшість ортодоксальних і частина консервативних євреїв відкидають можливість публічного читання Тори жінками або очолення ними молитовних богослужінь за наявності міньяну (кворуму з десяти чоловіків). Водночас публічне відзначення бат-міцви дівчини в інших формах набуло значного поширення в сучасному ортодоксальному юдаїзмі, а також у деяких течіях харедійського юдаїзму. У таких громадах жінки не читають Тору і не очолюють богослужіння, однак можуть, з нагоди досягнення повноліття, виголошувати лекцію на єврейську тему, вивчати окрему книгу Танаху, читати вірші з Книги Естер або Книги Псалмів, а також промовляти молитви з сидуру. У деяких колах сучасного ортодоксального юдаїзму дівчата, які відзначають бат-міцву, читають Тору та очолюють молитву в межах жіночої тфіли.

Водночас рабин Моше Файнштейн, один із найавторитетніших ортодоксальних посеків, охарактеризував святкування бат-міцви як «позбавлене змісту» і таке, що не має більшого галахічного значення, ніж святкування дня народження. Однак він неохоче дозволив це в будинках, але не в синагогах,^[11] оскільки останнє можна було б витлумачити як наслідування реформістських та консервативних звичаїв; у будь-якому разі, вони не мають статусу сеудат-міцви.^[1] Проте рабин Овадія Йосеф вважав, що це сеудат-міцва.^[13]

У Східній Європі у 19-му та 20-му століттях час від часу робилися спроби відзначити дорослішання дівчинки, перша у Варшаві (1843), а друга у Лемберзі (1902). Ця подія відзначалася вечіркою без будь-якого ритуалу в синагозі.^[1]

Існують документи, що фіксують італійський обряд бат-міцви, відомий як церемонія «входу до міньяну», під час якої тринадцятирічні хлопчики та дванадцятирічні дівчатка читали благословення, починаючи з середини 19 століття.^[1] У 19 столітті в Іраку також проводилися деякі ритуали бат-міцви.^[1] Однак саме американський рабин Мордехай М. Каплан провів перше публічне святкування бат-міцви в сучасному розумінні для своєї доньки 18 березня 1922 року в Товаристві сприяння юдаїзму, своїй синагозі в Нью-Йорку.^[14][13] Каплан не знав про попередній італійський прецедент і дізнався про нього через кілька місяців, перебуваючи у відпустці в Італії.^[1] Джудіт Каплан прочитала попереднє благословення, прочитала частину Тори того тижня івритом та англійською мовами, а потім промовила заключне благословення.^[14][1]Мордехай Каплан, ортодоксальний рабин, який приєднався до консервативного юдаїзму, а потім став засновником реконструкціоністського юдаїзму, вплинув на євреїв з усіх гілок неортодоксального юдаїзму завдяки своїй посаді в Єврейській теологічній семінарії Америки. У той час більшість ортодоксальних рабинів рішуче відкидали ідею церемонії бат-міцва.^[1][15]

Оскільки церемонія стала загальноприйнятою як для жінок, так і для чоловіків, багато жінок вирішили святкувати її, навіть незважаючи на свій вік, як спосіб формалізувати та відзначити своє місце у дорослій єврейській громаді.^[1]

Замість читання Тори, деякі євреї-гуманісти надають перевагу дослідницькій роботі на тему з єврейської історії, щоб відзначити своє дорослішання.^[1][13] Світські єврейські недільні школи та громади, включаючи ті, що пов'язані з Конгресом світських єврейських організацій та Робітничим колом, заохочують молодь обирати будь-яку тему, яка їх цікавить і стосується єврейської частини їхньої ідентичності.

Кібуцний рух в Ізраїлі також заохочував святкування бар-міцви. Усі, хто досягав повноліття в громаді цього року, бралися за проект та дослідження на тему, що цікавить єврейський чи сіоністський світ. Сьогодні багато дітей кібуців обирають більш традиційне святкування бар-міцви.

Серед деяких євреїв чоловік, який досяг 83-річного віку, святкує другу бар-міцву, виходячи з логіки, що в єврейській Біблії сказано, що нормальна тривалість життя становить 70 років, тому 83-річну людину можна вважати 13-річною у другому житті.^[1] Цей ритуал стає все більш поширеним, оскільки люди живуть довше та здоровіше, і вважається схожим на поновлення шлюбних обітниць парою.^[1]

Хоча традиційний вік для проведення бар-міцви або бат-міцви становить 13 років для хлопчиків та 12 або 13 років для дівчаток, деякі дорослі вирішують провести бар-міцву або бат-міцву, якщо вони не мали її в підлітковому віці.

Святкування бар- або бат-міцви часто стає нагодою вручити винуватцю події пам'ятний подарунок. Традиційно поширеними є книги релігійного або освітнього змісту, культові предмети, письмове приладдя, ощадні облігації (зазвичай із розрахунком на майбутнє навчання дитини), подарункові сертифікати або гроші. Останнім часом грошові подарунки стали особливо поширеними. Як і у випадку з благодійністю та іншими дарами, поширеною практикою є дарування сум, кратних 18, оскільки в ґематрії числове значення єврейського слова «життя» (хай) дорівнює 18. Грошові подарунки, кратні 18, вважаються сприятливими й є типовими для бар- і бат-міцви.

Багато бней-міцва отримують від батьків перший таліт для використання під час церемонії, а також тфілін, де це доречно за традицією громади. Прикраси є поширеним подарунком для дівчат під час святкування бат-міцви. Ще одним традиційним подарунком для дівчини є шабатні свічники, оскільки запалювання суботніх свічок вважається обов'язком і честю жінки.^[1]

1. ↑ ^{а б в г д е ж и к л м н п р с т} Origins of the B'nai Mitzvah (Bar/Bat Mitzvah).
2. ↑ Genesis Rabbah 63:10 (commenting upon Genesis 25:27) בראשית רבה סג י (in Hebrew)
3. ↑ ^{а б в г д е ж и} Pirkei Avot, 5:21
4. ↑ ^{а б} Olitsky, Kerry M. An Encyclopedia of American Synagogue Ritual, Greenwood Press, 2000. ISBN 0-313-30814-4
5. ↑ ^{а б} Niddah 5:6
6. ↑ Jewish Encyclopedia / ed. by Isidore Singer. — New York : Funk & Wagnalls, 1901—1906.
7. ↑ ^{а б в} Reform Judaism magazine, Winter 2012.
8. ↑ ^{а б} How the Bar/Bat Mitzvah Child Participates in the Service. My Jewish Learning (амер.). Процитовано 20 травня 2022.
9. ↑ Jewish Encyclopedia / ed. by Isidore Singer. — New York : Funk & Wagnalls, 1901—1906.
10. ↑ ^{а б} How the Bar/Bat Mitzvah Child Participates in the Service. My Jewish Learning (амер.). Процитовано 20 травня 2022.
11. ↑ ^{а б в г д е} Doll, Jen (9 грудня 2017). The Bar Mitzvah Party Starters. Topic (англ.). Процитовано 23 грудня 2017.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
12. ↑ Jewish Encyclopedia / ed. by Isidore Singer. — New York : Funk & Wagnalls, 1901—1906.
13. ↑ ^{а б в г} Niddah 45b
14. ↑ ^{а б} {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
15. ↑ Eleff, Zev; Schacter, Jacob J. (2016). Chapter 9: The Orthodox Synagogue and Rabbinate. Section 1: Rites of Passage. Modern Orthodox Judaism: A Documentary History (англ.). University of Nebraska Press. ISBN 978-0-8276-1289-1. ...Orthodox leaders resisted the "innovation" and impulse to be "with it." In fact, as late as the 1970s, only the most accommodating Orthodox rabbis permitted bat mitzvah ceremonies, and they allowed just the most modest sort of occasions...