Баранинці

село Баранинці
Герб
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Ужгородський район
Тер. громада	Баранинська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA21100010010064740
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1680 року
Населення	1609 осіб
Площа	0,0028 км²
Поштовий індекс	89425
Географічні дані
Географічні координати	48°34′13″ пн. ш. 22°19′37″ сх. д. / 48.57028° пн. ш. 22.32694° сх. д.
Місцева влада
Адреса ради	89425, с. Баранинці, вул. Центральна, 42
Карта
Баранинці
Баранинці
Мапа
Баранинці у Вікісховищі

Барани́нці — село в Україні, центр громади Ужгородського району Закарпатської області.

Посеред села протікає річка Това, яка є староріччям річки Уж.

У лазуровому щиті три підвищені золоті балки, поверх всього золота церква.^[1]

У письмових джерелах Баранинці відомі під назвою «Baranya». Очевидно, що село розташовувалося на давньому торговельному шляху, на якому стояли митні ворота.

Це одне з найдавніших поселень у комітаті Унг, яке було названо на честь сім'ї стародавнього роду місцевих землевласників роду Барань.

Перша назва Baranya у 1389 році, а потім у Barania в 1419 році.

Є ще одна версія виникнення села - письмова згадка про село Баранинці, під назвою «Baranya» зустрічається у 1409 році. Назва села походить від слов’янського слова «брана» – ворота. За іншою версією село Баранинці отримало свою назву від сім’ї Барані, але про давні баранинські церкви нічого не відомо.

Згідно з податковими списками, 1427 року Баранинці мали 16 селянських господарств. Це за тогочасними мірками — середнє за величиною село.

Наприкінці 15 — на початку 16 століття кількість кріпацьких господарств значно зменшилася. 1599 року, за рахунок новоприбулих поселенців, у селі проживали 10 селянських родин.

У 14 столітті це було ще невелике село. У 1599 р. село Felsőbaranya-Верхні Беранинці було спалене військами імператора.

До 1670 року господарями села була родина Гашпора Барані.

У 1719 році це було селище з 6 великими господарствами.

У 1910 році з 754 жителів було 382 угорців, 48 німців, 310 українців (русинів). З них 107 римо-католиків, 510 греко-католиків, 77 кальвіністів.

У 1936 році з 721 жителя русинів було 541,угорців-128,євреїв-23,чехів і словаків-13,іноземців-16. 498 чоловік належали до греко-католиків.Православних в селі не було.^[2]

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 210552, розташована у приміщенні сільської ради.

Результати

• зареєстровано 1750 виборців, явка 56,46%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 37,31%, за «Опозиційний блок» — 20,90%, за «Європейську Солідарність» — 8,46%.^[3] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Андріїв (самовисування) — 29,53%, за Роберта Горвата (самовисування) — 23,42%, за Олександра Пекаря (Слуга народу) — 17,51%^[4].

У селі на вулиці Коритнянській, 8 зареєстроване і працює підприємство, що займається виготовленням макаронних виробів (25 видів) під брендом «Макаронні вироби Корона».

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1319 осіб, з яких 654 чоловіки та 665 жінок.^[5]

За переписом населення в селі мешкали 1603 особи.^[6]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

У 1921 році греко-католицька громада села вирішила будувати муровану церкву. Було обрано комітет зі спорудження храму. Великою була і заслуга дравецького пароха о. Степана Пайкошія.

Почали будувати в 1927 році, наступного року вже було зведено стіни. Церкву посвятив владика Петро Гебей у 1929 році, але деякі роботи тривали ще до 1934 року.

Іконостас зробив І. Павлишинець. Малювання в інтер'єрі виконав С. Сарновський. Церкву збудовано в центрі села, при головній дорозі. Споруда має добрі пропорції і струнку двоярусну башту з оригінальним завершенням у вигляді видовженої, шоломоподібної восьмигранної бані з двоярусним ліхтарем такої ж форми. У вежі три дзвони, найбільший з яких відлив Ф. Егрі у 1922 році, а дещо менший — виріб фірми «Акорд» 1936 року.

До 2000-річчя Різдва Христового через дорогу від церкви споруджено каплицю. 07 червня 2014 року на святкову Вечірню прийшла велика кількість місцевих вірників, щоб напередодні великого свята, просити у Святого Духа очистити всіх нас від усякої скверни і спасти душі наші. Після завершення Вечірні відбувся молебень до Найсвятішого Серця Ісусового та освячення відновленого парку — монументу Слави Божої. Освячення здійснив владика Мілан.

- парк—монумент Слави Божої

- храм 1929 року

- історична річка Това з островом

• Поселення багатошарове (XI—X ст. до н. е., III—IV ст., IX—XI ст.);

• Ласло Дєньдєші (1861—1925) — угорський письменник та історик літератури.
• Вікентій Шандор (1907—2003), український науковець, публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч.
• Павло Чучка (1928—2016), український мовознавець, доктор філологічних наук (1971), професор (1971), заслужений діяч науки і техніки України (1993).