Бакота

Бакота
Координати 48°35′35″ пн. ш. 26°58′44″ сх. д. / 48.593055555556° пн. ш. 26.978888888889° сх. д.
Країна	Україна
Адмінодиниця	Кам'янець-Подільський район Староушицький район Грушківська волость
Перша згадка	1240
Часовий пояс	UTC+2
GeoNames	712946
Бакота Бакота (Україна)
Бакота у Вікісховищі

Ба́кота — затоплене село в Україні, в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. В середньовіччі це було місто, столиця Пониззя княжих часів.^[1] Через будівництво Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних.

Село Бакота було розташоване в долині каньйону річки Дністер за 55 кілометрів автошляхами від залізничної станції Кам'янець-Подільський, недалеко від селища Стара Ушиця і села Колодіївка.

За даними метеорологів, у цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат — середньорічна кількість тепла на 1 кв. м тут рівнозначна ялтинській, а скелі й ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків.

Археологічні розкопки свідчать, що здавна вздовж берегів Дністра на цьому місці було розташовано безліч язичницьких святилищ та капищ, а також кургани з жіночими похованнями, що свідчить про густе заселення цих територій починаючи з доісторичних часів.

Бакота вперше згадується у літописі 1240 року. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політично-адміністративний центр Дністровського Пониззя (з XIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисяч чоловік.^{[джерело?]}

Першу згадку про скельний чоловічий монастир зафіксовано у київській Книзі 1362 року, де той згадується як «давно існуючий». Засновником монастиря був преподобний старець Антоній (засновник Києво-Печерської Лаври). За Іпатіївським літописом, в 1255 році містом заволоділи монголо-татари^[2]. Монахи і жителі міста сховалися від них в лабіринті монастирських печер. Загарбники пропонували вийти, здатися і відректися від віри, але не досягнувши успіху в переговорах, засипали вихід величезними каменями, тим самим заживо похоронивши населення в його притулку. В цей час власником містечка Бакота був намісник Данила Галицького боярин Мілей, який дає можливість монголо-татарам взяти Пониззя під владу та грабувати. Для відбиття Пониззя був направлений Лев Данилович з військом, але Мілей зрадив та віддав Бакоту знову татарам.^[3] У 1258 році татарами зруйнований Бакотський замок.

У 1430 році Бакота була центром Бакотської волості.^[4] У 1431 році Бакота стає нейтральною прикордонною територією як наслідок перемир'я між Королівством Польським та Литвою. У цьому році жителі міста організовують повстання, вбивають поміщиків і проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушили бунт, покарали керівників, спалили будинки, зруйнували замок і порозганяли населення. Після цього Бакота назавжди перестала бути містом.

У Бакоті було укладено мирну угоду (трактат) між Королівством Польським та Молдавським князівством; сторону Корони представляв Миколай Сенявський.^[5]

Протягом останніх століть свого існування життя в Бакоті було спокійним і нормальним.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Бакота увійшла до складу Української Народної Республіки.^[6]

Після 1918 року містечко стало прикордонним — вздовж річки була побудована двометрова кам'яна стіна, а по той бік Дністра починалася територія Румунії. Голод 1933 року обійшов Бакоту стороною, але монастир був закритий, а трохи пізніше зупинено будівництво нової церкви. Бойових дій Другої Світової війни на території Бакоти не було. І лише голод 1947 року зменшив кількість населення Бакоти втричі. На початку 1960-х років служба в храмі монастиря була зупинена. Останні ченці померли або пішли в інші монастирі. Ікони, хрести та книги були знищені, церква зруйнована.^{[джерело не вказане 447 днів]}

Історія Бакоти закінчилася в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затоплений водою, як і три інші літописні міста Студениця, Калюс, Ушиця (з 1826 Стара Ушиця).

У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади.

Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. Мальовнича природа і романтичний імідж^{[джерело?]} цих місць приваблюють сюди численні потоки паломників і мандрівників.

• Мельник Фаїна Григорівна (1945—2016) — олімпійська чемпіонка з легкої атлетики.
• Горбняк Тарас Васильович (* 1954) — письменник-краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України.

Зовнішні відеофайли
	1. БАКОТА та водоспад БУРБУН з висоти пташиного польоту. Хмельницька область // «GoFly»

• Бакотський Михайлівський печерний монастир
• Бакотський замок
• Теремці (Хмельницька область)
• Бакотська затока
• Дністровський каньйон
• Совий Яр
• Бурбун
• Пониззя
• Затоплені селища на Дністрі

• Bakota // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 85. (пол.)
• Bakota // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 70. (пол.)
• Зеленецька І. Б. Бакота, археологічна пам'ятка (Бакота, місто) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 169. — ISBN 966-00-0734-5.
• Бакота: Наш край // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 червня. — С. 4.
• Гарнага І. Бакота: Звідки пішла назва // Прапор Жовтня. — 1972. — 28 жовтня. — С. 4.
• Гуменюк С. К., Морський М. Д. Туристські маршрути Хмельниччини: Путівник. — Львів, 1983. — С. 59-60.
• Винокур І., Горішний П. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. — Кам'янець-Подільський, 1994. — 364 с.
• Горбняк Тарас Бакота — затоплена доля. — Хмельницький: Поділля, 2004. — 56 с.
• А чому Сокіл — Сокіл?…: Історія рідного краю / Підготувала Катерина Квятковська // Сім днів. — 2004. — 30 січня. — С. 3.
• Горбняк Тарас Бакотський скарб // Подільський кур'єр. — 2006. — 5—11 січня. — С. 14.
• Білецька О. В. Бакотський повіт (до вивчення адміністративно-територіального устрою Подільської землі в другій половині XIV—XV ст.) // Матеріали XIII Подільської історико-краєзнавчої конференції: [присвяченої 80-річчю від дня народження І. С. Винокура] / Завальнюк О. М. (голова), Войтенко В. І. (співголова), Баженов Л. В. (відп. редактор) та ін. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2010. — 744 с. …185
• Пізнаємо рідний край. Частина 2. /Автор. кол. Андрейків В., Бохінська І., Буждиган Х. та ін. /За заг. ред. Ю. Завалевського, Г. Стрільчик, Й. Гілецького. Івано-Франківський ОІППО. Івано-Франківськ. 2024. 274 с.

Зовнішні відеофайли
	Бакота — західноукраїнський Крим на YouTube // Олександр Гудима. — 2017. — 7 серпня.

• Бакота — Стаття [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Бакота [Архівовано 11 жовтня 2007 у Wayback Machine.] // Замки та храми України.
• Бакота [Архівовано 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.] // Воробус. — 2011. — 6 вересня.
• Рогізна [Архівовано 10 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Фотопрогулки по Украине и вокруг. (рос.)
• Бакота [Архівовано 27 жовтня 2007 у Wayback Machine.] // Архітектурні та природні пам'ятки України.
• Бакота [Архівовано 4 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Затоплена українська «Антлантида»
• Фото Бакоти 1970-х років. Біла лінія на обрії — теперішній рівень води