YaChudo

Балістичні ракети підводних човнів

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Запуск ракети Trident з підводного човна

Балістичні ракети підводних човнів, БРПЧ — балістичні ракети, які можна запускати з підводних човнів, в англомовній термінології SLBM (англ. submarine-launched ballistic missile). Сучасні ракети можуть нести ядерні боєголовки з роздільною бойовою частиною (РГЧ ІН). Як правило, передбачається можливість запуску з підводного човна, що перебуває у зануреному положенні.

Радіус дії сучасних БРПЧ може досягати 5500 км, тому їх можна вважати різновидом міжконтинентальних балістичних ракет. Слід відрізняти балістичні ракети від крилатих ракет, деякі з яких теж можуть базуватись на підводних човнах.

Історія

Походження

Polaris A-1 перед тестовим запуском на мисі Канаверал

Першим проєктом, присвяченим балістичним ракетам, які могли б базуватись на підводному човні, став німецький Prufstand XII («Тестова установка XII»). План передбачав встановлення ракети Фау-2 у велику водонепроникну циліндричну ємність, і її слід було буксирувати до місця пуску[1]. Передбачалось, що німецькі субмарини будуть бомбардувати модифікованими ракетами Фау-2 американські міста. До завершення війни суттєвих результатів отримати не вдалось, однак деякі інженери, що працювали над проєктом, потім отримали роботу у США.

Перші розробки передбачали, що ПЧ має виходити на поверхню для того, щоб запускати ракету. Однак вже у 1950х з'явились ракети, що могли стартувати з підводного положення.

16 вересня 1955[2][3]року одна з радянських субмарин проєкту АВ611 вперше здійснила запуск балістичної ракети Р-11ФМ. Пізніше таким чином було переобладнано ще п'ять радянських підводних човнів.

На початку 1950х ВМФ США розробляв варіант ракети на рідкому паливі PGM-19 Jupiter з морським базуванням. Однак у 1956 вчений-фізик Едвард Теллер заявив про можливість створення ядерної боєголовки потужністю в одну мегатонну, достатньо компактної для того, щоб для її доставки можна було застосовувати твердопаливну ракету UGM-27 Polaris. Після цього флот вийшов з програми «Юпітер» і згодом почав використовувати ракети UGM-27 Polaris. З того часу усі американські ракети, що знаходяться на підводних човнах, є твердопаливними. Водночас СРСР та Росія продовжували використовувати ракети на рідкому паливі до появи у 2014 році ракети «Булава».

Перший американський підводний човен, озброєний балістичними ракетами, розпочав бойове чергування в жовтні 1960. Це був USS George Washington, на борту якого знаходилось 16 ракет Polaris A-1. Цей же човен першим виконав запуск БРПЧ у зануреному стані 30 липня 1960[4].

В СРСР перший запуск з зануреного положення здійснив підводний човен «Б-67» під командуванням В. К. Коробова 10 вересня 1960 року[5]. До того було здійснено ряд успішних запусків ракет з надводного положення. Зокрема, 6 жовтня 1959 підводний човен «Б-62» виконав запуск балістичної ракети в присутності Микити Хрущова[6].

Розгортання та подальший розвиток

Порівняння різних ядерних систем: зліва — БРПЧ для класу «Редутабль» з ракетою М4; справа — БРПЧ для класу «Тріумфан» з ракетою М45 та новітньою ракетою M51.

Невелика дальність ранніх БРПЧ визначала місця базування та розгортання. До кінця 1960-х років на всіх американських ПЧАРБ був розгорнутий Polaris A-3 з дальністю 4 600 кілометрів (2 500 морських миль) — значне покращення порівняно з 1 900 кілометрами (1 000 морських миль) у Polaris A-1. A-3 також мав три бойові блоки, які падали в певному порядку навколо однієї цілі[7] [8].

ПЧАРБ проєкту 667А «Навага» спочатку оснащувалися ракетою Р-27 (SS-N-6) з дальністю 2 400 кілометрів (1 300 морських миль). Сполучені Штати були у більш вигідній позиції зі своїми базами, ніж радянська сторона. Завдяки НАТО та володінню Гуамом, американські ПЧАРБ постійно перебували у передовому розгортанні на пунктах передового ремонту в Голі-Лох (Шотландія), Роті (Іспанія) та на Гуамі вже в середині 1960-х років. Це забезпечувало короткий час переходу до районів патрулювання поблизу Радянського Союзу. Об'єкти ПЧАРБ на пунктах передового ремонту були досить скромними — лише плавуча база-підводний човен та плавучий сухий док. Для перевезення ракет і постачання використовувалися переобладнані торговельні судна типу T-AK (вантажні судна Командування військових морських перевезень). Завдяки двом змінним екіпажам на кожен човен приблизно третина загальних сил США могла постійно перебувати в районі патрулювання.

Радянські бази в Сєвєроморську (поблизу Мурманська) для арктично-атлантичного театру та в Петропавловську-Камчатському для тихоокеанського театру вимагали від своїх ПЧАРБ тривалих переходів (наприклад, через води, що контролювалися НАТО в Атлантиці) до районів патрулювання в відкритому океані для загрози континентальній частині США (CONUS). Через це лише невеликий відсоток радянських сил перебував у районах патрулювання в будь-який момент часу. Це стало потужним стимулом для розробки радянських БРПЧ з більшою дальністю, які дозволяли патрулювати поблизу своїх баз, у районах, які іноді називали «глибокими бастіонами». Такими ракетами стали серії Р-29 «Висота» (SS-N-8, SS-N-18, SS-N-23), якими оснащувалися проєкти 667Б, 667БД, 667БДР і 667БДРМ (за позначенням НАТО класи «Дельта-I» — «Дельта-IV»)[9].

SS-N-8 з дальністю 7 700 кілометрів (4 200 морських миль) надійшов на озброєння на першому човні проєкту 667 у 1972 році, ще до завершення будівництва проєкту 667А «Навага». Загалом у 1972–1990 роках на озброєння надійшло 43 човни класу «Дельта» всіх модифікацій, з ракетами SS-N-18 на «Дельта-III» та Р-29РМ «Штиль» (SS-N-23) на «Дельта-IV»[10][11][12][13]. Нові ракети мали збільшену дальність, а згодом — роздільні головні частини індивідуального наведення (РГЧ ІН, MIRV) — кілька бойових блоків, кожен з яких міг уражати окрему ціль[9].

ПЧ з ракетами Trident

На початку 1980х років на озброєння світових держав надійшли підводні човни нового покоління. У США це був клас «Огайо» з ракетами UGM-96 Trident I (з 1992 заміненими на UGM-133 Trident II, що мали радіус дії до 8 000 км. Пізніше після перемовин про обмеження озброєнь частину з цих ПЧ переобладнали або вивели з експлуатації.

В СРСР з'явились ПЧ проєкту 941 «Акула», озброєні ракетами Р-39 (останній човен проєкту 941, ТК-208 «Дмитрий Донской» вивели з бойового складу ВМФ РФ та відправили на утилізацію в лютому 2023 року[14]).

Після Холодної Війни

Після розпаду СРСР та завершення Холодної війни розвиток озброєння підводних човнів значно сповільнився. США вивели з експлуатації 31 підводний човен старіших проєктів та відмовились від використання бази Holy Loch у Шотландії.

Більшість радянських субмарин також перестали використовувати, відповідно до програми Нанна — Лугара[15]. На той час російський флот ПЧАРБ складався з шести підводних човнів проєкту 667БДРМ «Дельфін», трьох 667БДР «Кальмар» та єдиного проєкту 941 «Акула», що використовувався як випробувальна платформа для нових ракет (раніше використовувані на «Акулах» ракети Р-39 були, за повідомленнями, списані у 2012 році). Для «Дельфінів» були розроблені модернізовані ракети, такі як Р-29РМУ «Синева» (SS-N-23 «Синева»). У 2013 році Росія ввела в експлуатацію перший підводний човен проєкту «Борей», також відомий як клас «Долгорукий» на честь головного корабля серії. До 2015 року на службу вступили ще два човни цього класу. Вони призначені для заміни застарілих «Кальмарів» і «Дельфінів» та несуть 16 твердопаливних ракет Р-30 «Булава» з заявленою дальністю 10 000 км (5 400 морських миль) і шістьма боєголовками з роздільним наведенням. США будують заміну для човнів класу «Огайо», однак перший човен цього класу був закладений лише у жовтні 2020 року[16].

Розробка індійських БРПЧ почалася з введення в експлуатацію першого в країні підводного човна класу «Аріхант», оснащеного ракетами K-15 з дальністю 750 км[17]. Серія БРПЧ розробляється в рамках сімейства ракет K[18] для завершення формування ядерної тріади та забезпечення надійного ядерного стримування[19]. Згодом підводний човен був оснащений ракетами K-4 дальністю 3 500 км[20]. Крім того, розробляються ще два типи БРПЧ — K-5 та K-6 — для підводних човнів класу S5[21].

Значення

У часи Холодної війни підводні човни мали велике стратегічне значення для всіх сторін конфлікту, оскільки їх положення неможливо було відстежити з супутників. Таким чином, у разі ядерного протистояння вони залишались би неушкодженими після першого удару і гарантували завдавання удару у відповідь, навіть якби супротивнику вдалось знищити усі наземні ядерні шахти.

«Невидимість» підводних човнів також дозволяє підводити їх дуже близько до ворожих берегів та запускати ракети з неочікуваною траєкторію. Теоретично так можна виконати перший ядерний удар («обезголовлюючий» удар), яким буде знищено командні центри супротивника.

Типи ракет

Деякі російські та китайські БРПЧ, зліва направо: Р-29 «Висота», Р-29Р, Р-39, Р-29РМ «Штиль», JL-1, JL-2
США Військово-морські сили США
СРСР/Росія Військово-морський флот СРСР / РФ
Велика Британія Військово-морські сили Великої Британії
Франція Військово-морські сили Франції
  • M1 — Знята з озброєння
  • M2 — Знята з озброєння
  • M20 — Знята з озброєння
  • M4 — Знята з озброєння
  • M45 — Знята з озброєння
  • M51
КНР Військово-морські сили Китаю
  • JL-1 — Знята з озброєння
  • JL-2
  • JL-3
Індія Збройні сили Індії
  • K-15 Sagarika
  • K-4
Північна Корея Корейська народна армія (КНДР)
  • Pukkuksong-1/KN-11
Південна Корея Збройні сили Республіки Корея

Див. також

Примітки

  1. ↑ Hitler's Rocket U-boat Program - history of WW2 rocket submarine. Uboataces.com. Архів оригіналу за 3 квітня 2010. Процитовано 27 квітня 2010.
  2. ↑ Wade, Mark. R-11. Encyclopedia Astronautica. Архів оригіналу за 9 березня 2002. Процитовано 23 квітня 2011.
  3. ↑ Михаил Делягин, Вячеслав Шеянов «Русский космос: Победы и поражения»
  4. ↑ Missiles 1963, Flight International: 752, 7 листопада 1963, архів оригіналу за 19 лютого 2018, процитовано 31 січня 2017
  5. ↑ 16 сентября 1955 г. Первый пуск баллистической ракеты с российской подводной лодки. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 31 січня 2017.
  6. ↑ Кандидат военно-морских наук, контр-адмирал В. ДЫГАЛО. СТАРТ РАЗРЕШАЮ!. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 31 січня 2017.
  7. ↑ Friedman, 1994, pp. 199—200.
  8. ↑ Polmar, 1981, pp. 131—133.
  9. ↑ а б Gardiner;Chumbley, 1995, pp. 355—357.
  10. ↑ Nuclear-powered ballistic missile submarines – Project 667B. russianships.info.
  11. ↑ Nuclear-powered ballistic missile submarines – Project 667BD. russianships.info.
  12. ↑ Nuclear-powered ballistic missile submarines – Project 667BDR. russianships.info.
  13. ↑ Nuclear-powered ballistic missile submarines – Project 667BDRM. russianships.info.
  14. ↑ РФ втратила найбільший атомний підводний човен, його відправили на утилізацію. РБК-Украина (укр.). Процитовано 13 лютого 2023.
  15. ↑ DTRA verification page. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 17 квітня 2015.
  16. ↑ US Navy wants to avoid shortfall of nuke-armed subs in 2030s. defensenews.com. 2 листопада 2022. Процитовано 8 листопада 2022.
  17. ↑ defenceupdate (8 жовтня 2017). After Agni-V, B05, and K-4, India shifts focus on Next Big Thing. Indian Defence News (амер.). Процитовано 5 грудня 2025.
  18. ↑ K Missile Family of India: Here's everything you need to know. Jagranjosh.com (англ.). 6 жовтня 2020. Процитовано 5 грудня 2025.
  19. ↑ Nuclear Capable Missile Tested Successfully From INS Arighat, Know All About K-4 Ballistic Missile. www.thedailyjagran.com (англ.). Процитовано 5 грудня 2025.
  20. ↑ Honrada, Gabriel (2 грудня 2024). India's K-4 missile a nuclear shot across China's bow. Asia Times (амер.). Процитовано 5 грудня 2025.
  21. ↑ India’s nuclear deterrence soars: Successful K-4 missile test from INS Arighaat; know all about it. The Financial Express (англ.). 28 листопада 2024. Процитовано 5 грудня 2025.

Література

  • Polmar, Norman. The American Submarine. — Annapolis, Maryland : Nautical and Aviation Publishing, 1981. — ISBN 0-933852-14-2.
  • Friedman, Norman. U.S. Submarines Since 1945: An Illustrated Design History. — Annapolis, Maryland : United States Naval Institute, 1994. — ISBN 1-55750-260-9.
  • Gardiner, Robert; Chumbley, Stephen. Conway's All the World's Fighting Ships 1947–1995. — London : Conway Maritime Press, 1995. — ISBN 1-55750-132-7.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).