YaChudo

Атлаські гори

Переглядів: 0. Оновлено 01.11.2026.

Атлас
Idurar n leṭles
جبال الأطلس
Джебель-Тубкаль
Джебель-Тубкаль
Джебель-Тубкаль
КраїниМарокко, Алжир, Туніс
Період300 млн років тому
ГороутворенняЗіштовхнення Євразійської та Африканської плит
Довжина2 400 км
Найвища точкаДжебель-Тубкаль
• висота
4167 м
Топографічна мапа Атлас
Топографічна мапа Атлас
Топографічна мапа Атлас
CMNS: Атлас у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Атлас.

Атлаські гори — гірський хребет у Магрибі, що відокремлює узбережжя Середземного моря і Атлантичного океану від пустелі Сахара. Він простягається приблизно на 2500 км через Марокко, Алжир та Туніс. Названий на честь Титана Атласа. Найвища вершина хребта — Тубкаль, що перебуває в центрі Марокко, з висотою 4167 м[1] Атлаські гори переважно населені берберами.[2] У деяких берберських мовах терміни для «гори» — adrar і adras. Ймовірно, що ці терміни споріднені з топонімом Атлас.

Гори також є домом для низки тварин і рослин, які здебільшого зустрічаються в Африці, але деякі з них можна знайти в Європі. Багато з цих видів перебуває під загрозою зникнення, а деякі вже вимерли.

Атлаські гори
Супутниковий знімок снігового покриву в Сахарі, на південних схилах Сахарського Атласу, 7 січня 2018 року

Географічне положення

Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської системи у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато.

Геологічна будова і рельєф

Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, у Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.

Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти.

Гори

Гори Антиатлас

Рівнини

  • Марокканська Месета
  • Орано-Алжирська Месета

Клімат

Атлас розташований у субтропічному поясі. Клімат тут є надзвичайно різноманітним через велику протяжність, складний рельєф та географічне положення гірської системи. Він змінюється від середземноморського на півночі до пустельного на півдні, має виражену висотну поясність у горах.

На північних схилах гір, особливо у хребтах Телль-Атласу та Середнього Атласу, клімат має виразні риси середземноморського типу. Тут спостерігаються м'які вологі зими та тепле сухе літо. Середньорічна температура коливається від +10 до +20 °C, залежно від висоти над рівнем моря. Опади зосереджені переважно в холодну пору року (жовтень — березень) і сягають 600—1000 мм на рік, а в окремих районах Середнього Атласу — навіть більше.

На південних схилах, ближче до пустелі Сахара, клімат набуває напівпустельних та пустельних рис. Тут річна кількість опадів різко зменшується — до 100—300 мм, а літо стає надзвичайно спекотним. Температури влітку часто перевищують +35 °C, а в окремі дні можуть досягати +45 °C. Зими залишаються м'якими, з рідкими нічними заморозками.

У зв'язку з великим перепадом висот (деякі вершини Атласу перевищують 4000 м), у горах чітко виражена висотна поясність клімату. З підняттям у гори температура знижується приблизно на 0,6 °C на кожні 100 м висоти, а кількість опадів зазвичай збільшується. У Високому Атласі опади можуть досягати 1200 мм на рік, особливо в західній частині. У зимовий період на великих висотах випадає сніг, який може зберігатися протягом кількох місяців. Це характерно передусім для Високого Атласу, де утворюються тимчасові снігові покриви та льодовики.

Гідрографія

Атлаські гори є своєрідним гідрографічним бар'єром, який розділяє вологі середземноморські райони північного узбережжя від сухих та посушливих пустельних просторів Сахари на півдні. Цей бар'єр визначає характер водного режиму, живлення річок і наявність поверхневих і підземних вод у регіоні. Гідрографія Атласу відзначається надзвичайною контрастністю: поряд із постійними річками зустрічаються тимчасові водотоки — ваді, а також численні джерела, карстові системи, озера та водосховища.

Атлаські гори входять до меж трьох головних водозбірних басейнів: 1) Середземноморського басейну — річки, що течуть на північ і впадають у Середземне море (наприклад, річки Мулуя в Марокко, Шеліф в Алжирі); 2) Атлантичний басейн — річки, які течуть на захід до Атлантичного океану (річки Умм ер-Рбія, Себу); 3) Внутрішній пустельний басейн — річки та водотоки, що не досягають моря і втрачаються у пісках Сахари або формують тимчасові озера чи болота (наприклад, ваді Драа, ваді Іґер).

Основними річками Атлаських гір є:

  • Умм-ер-Рбія — одна з найповноводніших річок Марокко, що бере початок у Середньому Атласі (довжина близько 555 км). Річка має змішане живлення, основне з яких — підземне та снігове. У верхів'ях знаходяться численні джерела та водоспади (наприклад, джерело Айн-Султан). Вздовж неї збудовано кілька гідроелектростанцій і водосховищ.
  • Себу — одна з найважливіших річок північного Марокко (близько 500 км). Витікає з хребта Ер-Риф, частково перетинає Середній Атлас і впадає в Атлантичний океан. Річка має високий стік протягом року, оскільки її живлять дощі та талі води з гір.
  • Шеліф — найдовша, але сезонна (зі значними коливаннями стоку), річка Алжиру (близько 725 км). Бере початок у горах Тель-Атласу і тече на північний захід до Середземного моря. Її водозбірна система включає численні притоки, що стікають з Високого та Сахарського Атласу.
  • Мулуя — одна з найважливіших річок східної частини Марокко (понад 520 км). Починається на схилах Середнього Атласу, перетинає країну і впадає в Середземне море Має переважно дощове живлення, з піками стоку навесні та восени.
  • Драа — найдовша річка Марокко (понад 1100 км), однак більшу частину року її русло залишається сухим, а вода зберігається влітку лише у верхів'ях (приклад ваді). Вона бере початок у Високому Атласі й тече на південь у напрямку Сахари.

У гірських районах Атласу розташовано кілька природних та штучних водойм, які разом із підземними водами мають велике значення для водопостачання, іригації, рибальства та туризму в регіоні:

  • Ісіли і Тісліт — гірські озера в районі Імілшиль у Високому Атласі;
  • Агельмам Азегза — одне з найбільших гірських озер Середнього Атласу, розташоване в лісовій зоні, багатій на опади;
  • Бін ель-Уїдан — водосховище на річці Умм ар-Рбія, одне з найбільших у Марокко;
  • Ель-Мансур-ед-Дахбі — водосховище поблизу міста Уарзазат, створене для регулювання вод річки Драа.

Ландшафти

Змішаний ліс (атласький кедр, дуби, ясені) в Блідеанському Атласі (частина Тельського Атласу), на південь від Алжиру.

Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною.

На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти та плато напівпустельні.

Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси й запашний кедр.

До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.

Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.

Флора та фауна

Самець берберійського лева, сфотографований в Алжирі Альфредом Едвардом Пізом у 1893 році.[3]

Флора гір включає атласький кедр,[4] вічнозелений дуб та багато напіввічнозелених дубів, таких як алжирський дуб. У районах із більш рясними опадами, наприклад у гірському масиві Кабілії, зустрічаються коркові дуби, арбутус (трав'яне яблуко), вересові чагарники, рододендрони та лаванда.[5]

Серед тварин, що мешкають у цьому регіоні, — берберійська макака (омилково названий «барбарійською мавпою»),[6] берберійський леопард,[7] берберійський олень, берберійський баран, атласький борсук, газель Кюв'є, північноафриканський кабан, смугаста гієна, руда лисиця, північний лисий ібіс, алжирський повзик, оляпка та атласька гірська гадюка.

Раніше в горах Атласу мешкало багато тварин, таких як атласький ведмідь[8], північноафриканський слон, північноафриканський тур, бубал та атласький дикий осел[9], але всі ці підвиди вимерли. Берберійські леви[10] наразі вимерли в дикій природі, але їхні нащадки існують у неволі.[11][12][13]

Населення

Населення Атласу складається переважно з берберів.

Національні парки

Національний парк Хеніфра (Марокко)
Національний парк Джурджура взимку (Алжир)
Національний парк Джебель-Бу-Хедма (Туніс)

Марокко Марокко:

  • Національний парк східного Високого Атласу (490 км²)
  • Національний парк Іфран (500 км²)
  • Національний парк Ірікі (1230 км²)
  • Національний парк Хеніфра (2027 км²)
  • Національний парк Тазекка (137 км²)
  • Національний парк Тубкаль (380 км²)

Алжир Алжир:

Туніс Туніс:

  • Національний парк Джебель-Бу-Хедма (164,88 км²)
  • Національний парк Букорнін (19,39 км²)
  • Національний парк Шамбі (67,23 км²)
  • Національний парк Дхомес (80 км²)
  • Національний парк Ель-Фейя (26,32 км²)
  • Національний парк Джебель-Орбата (57,46 км²)
  • Національний парк Джебель-Мгілла (162,49 км²)
  • Національний парк Джебель-Серж (17,2 км²)
  • Національний парк Джебель-Загдод (17,92 км²)
  • Національний парк Джебель-Загуан (20,4 км²)

Див.також

Примітки

  1. ↑ Atlas Mountains – Students | Britannica Kids | Homework Help. kids.britannica.com (амер.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 7 липня 2017.
  2. ↑ Atlas Mountains: Facts and Location | Study.com. Study.com (англ.). Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 7 липня 2017.
  3. ↑ Pease, A. E. (1913). The Distribution of Lions. The Book of the Lion. London: John Murray. с. 109−147.
  4. ↑ Gaussen, H. (1964).
  5. ↑ Atlas Mountains - Climate, Geology, Flora | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 9 липня 2025.
  6. ↑ Van Lavieren, E. (2012).
  7. ↑ Emmanuel, John (Вересень 1982). A Survey of Population and Habitat of the Barbary Macaqu Macaca Sylvanus L. In North Morocco. Biological Conservation. 24 (1): 45—66. Bibcode:1982BCons..24...45F. doi:10.1016/0006-3207(82)90046-5.
  8. ↑ Johnston, H. H. (1899). Bryden, H. A. (ред.). Great and small game of Africa. London: Rowland Ward Ltd. с. 544—608.
  9. ↑ Des Roses Moehlman, Patricia (2002). Equids: Zebras, Asses, and Horses: Status Survey and Conservation Action plan. Cambridge: IUCN. с. 2. ISBN 9782831706474.
  10. ↑ Pease, A. E. (1913). The Distribution of Lions. The Book of the Lion. London: John Murray. с. 109−147.
  11. ↑ Yamaguchi, N.; Haddane, B. (2002). The North African Barbary Lion and the Atlas Lion Project. International Zoo News. 49 (8): 465—481.
  12. ↑ Burger, J.; Hemmer, H. (2006). Urgent call for further breeding of the relic zoo population of the critically endangered Barbary lion (Panthera leo leo Linnaeus 1758) (PDF). European Journal of Wildlife Research. 52 (1): 54—58. doi:10.1007/s10344-005-0009-z. Архів оригіналу (PDF) за 3 липня 2007. Процитовано 4 квітня 2007.
  13. ↑ Black, S.; Yamaguchi, N.; Harland, A. & Groombridge, J. (2010). Maintaining the genetic health of putative Barbary lions in captivity: an analysis of Moroccan Royal Lions (PDF). European Journal of Wildlife Research. 56 (1): 21—31. doi:10.1007/s10344-009-0280-5. Архів (PDF) оригіналу за 8 серпня 2017.

Посилання

Література

  • Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Природа мира. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. (с. 226—229)
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко ; відп.ред. О. В. Вакуленко, ред. Ж. Є. Соляр. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Африка: Энциклопедический справочник. В 2-х т. Т. 1. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 672 с. (с. 284—285)
  • Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2013.  — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с.
  • Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Природа Мира. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 399 с. (с. 296—298)
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).