Асигнації

Асигна́ції (лат. assignatio — «призначення») — паперові гроші Російської імперії, що випускалися у 1769—1843 роках, номіналами 5, 10, 25, 50, 75 і 100 рублів. 1843 року були замінені кредитними білетами.

Поява асигнаційних рублів була викликана великими витратами уряду на військові потреби, що призвели до нестачі срібла в скарбниці (оскільки всі розрахунки, особливо із закордонними постачальниками, велися виключно у срібних та золотих монетах). Нестача срібла і величезні маси мідних грошей у внутрішньоросійському торговому обороті призводили до того, великі платежі було вкрай складно здійснювати. Так, повітові казначейства були змушені при зборах подушних податей споряджати цілі експедиції, оскільки для перевезення, приміром, кожних 500 рублів податку була потрібна окрема підвода (у 1758—1796 роках використовувалася стопа, тобто з одного пуда міді важив близько одного кілограма). Усе це викликало необхідність запровадження деяких державних зобов'язань, свого роду векселів великих розрахунків.

Перша спроба введення асигнацій була здійснена Петром III, який підписав 25 травня (5 червня) 1762 р. указ про заснування державного банку, який повинен був випустити в обіг асигнації номіналом в 10, 50, 100, 500 і 1000 рублів на загальну суму в 5 млн рублів.

Указ не було виконано через палацовий переворот, здійснений Катериною II, яка у свою чергу через шість років повернулася до ідеї випуску асигнацій. 29 грудня 1768 (9 січня 1769) року було підписано, а 2 (13) лютого 1769 року оприлюднено маніфест про заснування у Санкт-Петербурзі та Москві відділень Асигнаційного банку, який отримав виняткове право емісії асигнацій. У маніфесті говорилося, що асигнації мають ходіння нарівні з монетою і підлягають негайному обміну на монети на першу вимогу в будь-яких кількостях. Було встановлено, що випуск паперових грошей має перевищувати готівкову суму монети, що у банку. Початковий капітал Асигнаційного банку становив 1 млн рублів мідними монетами — по 500 тис. рублів у Петербурзькій та Московській конторі. Ліміт емісії асигнацій також було визначено 1 млн рублів. Банком були випущені такі номінали: 25, 50, 75 та 100 рублів. Гроші цього випуску мали примітивний зовнішній вигляд, що спрощує їхню підробку. Асигнації номіналом в 25 рублів перероблялися в 75-рублеві. Тому указом від 21 червня 1771 року випуск грошових знаків номіналом у 75 рублів було припинено, вони були вилучені з обігу. Ці асигнації є боністичною рідкістю та представляють колекційний інтерес.

Спочатку випуск асигнацій мав великий успіх, однак, оскільки в банку знаходилася лише мідна монета, то обмін асигнацій проводився лише на неї. Це було закріплено законодавчо указом від 22 січня (2 лютого) 1770 року. Таким чином, асигнація міцно прив'язувалася до мідної монети, яка відтепер ставала фактично лише розмінним засобом останньої. На початку існування нової грошової системи цей диспаритет ще міг сильно впливати на купівельну спроможність нового, не забезпеченого дорогоцінним металом рубля. З 1780 року було заборонено ввезення та вивезення асигнацій за кордон: асигнаційний рубль перестав бути конвертованим. У той самий час емісія асигнацій збільшувалася, і з другої половини 1780-х років. почалося різке зниження курсу паперових грошей, що потягло за собою свій розмінний еквівалент — мідні монети. З цього моменту в країні фактично мало місце паралельне грошове звернення двох грошових одиниць: срібного рубля, забезпеченого внутрішнім змістом дорогоцінного металу і рівного 100 срібним копійкам, і асигнаційного рубля, не забезпеченого нічим, крім довіри населення до влади, і рівного 100 мідним копійкам.

Можливість обміну асигнацій на мідні гроші спочатку надавали лише дві контори Асигнаційного банку, у Москві та Санкт-Петербурзі, проте пізніше їх кількість зросла. Для забезпечення обміну асигнацій на мідні гроші і назад були відкриті банківські контори в наступних містах: в Ярославлі (1772), в Смоленську, Устюзі, Астрахані, Нижньому Новгороді і Вишньому Волочку (1773), в 1776 році — в Тобольську, в 1771 — в Іркут Новгороді, Твері, Ніжині, Києві, Курську, Харкові, Тамбові, Орлі та Тулі, у 1782 році — у Казані, Архангельську, Херсоні, Ризі та Ревелі. Однак оборот у провінційних конторах зазвичай був невеликим, нарікань на їхню роботу було багато, і до 1788 16 контор з 23 були закриті, а в 1796 працювали всього дві провінційні контори; до 1818 було шість контор Асигнаційного банку — в Архангельську, Вишньому Волочку, Рибінську, Одесі, Таганрозі і Феодосії. Основний потік асигнацій проходив через Московський банк. З 1790-х років обмін асигнацій на мідні монети поступово утруднюється і припиняється; пізніше він був повністю перерваний на найважчий для країни період 1810—1815 років.

До 1812 року всі податкові платежі до скарбниці, крім митних, можна було робити асигнаціями за курсом 1:1. Пізніше цей курс був зроблений економічно адекватнішим, тобто вигіднішим для держави і менш вигідним для підданих.

У 1785—1787 роках було здійснено випуск асигнацій нового зразка, краще захищених від підробок, номіналами 5, 10, 25, 50 і 100 рублів. Асигнації старого зразка було вилучено з обігу та знищено. Для друку було вибрано стійкі фарби ржевського винахідника Т. І. Волоскова, високо відзначені Петербурзькою Академією Мистецтв.

Маніфестом від 28 червня 1786 було проголошено, що кількість асигнацій обмежується сумою 100 млн рублів. Втім, це царське слово не протрималося й трьох років, тому що державі знову знадобилися гроші. «З 1786 року асигнації стають нашим звичайним фінансовим ресурсом», — саркастично помічав А. Н. Миклашевський. Вже до кінця 1796 загальна сума асигнацій в обігу перевищила 157,7 млн ​​рублів. Уряд, який обіцяв зменшити кількість паперових асигнацій, свою обіцянку так і не дотримався.

До кінця XVIII — початку XIX століття курс асигнацій сильно впав. Військові витрати Росії надалі виявилися настільки великими, що випуск асигнацій довелося вести наростаючими темпами, і до 1814—1815 років їх курс опустився нижче 25 копійок сріблом за один карбованець асигнаціями.

З метою фінансового забезпечення армії, що вторглася в Росію і, можливо, підриву російської економіки Наполеон почав випуск фальшивих асигнацій. Відрізнити фальшиву асигнацію від справжньої було важко — фальшивки часто виглядали навіть переконливіше, оскільки друкувалися на кращому папері. Хіба що підписи були виконані друкарським способом (на оригінальних асигнаціях це були справжні підписи, зроблені чорнилом). Деякі підробки мали орфографічні помилки: наприклад, слово «ходячим» на фальшивках було відображено, як «холячим». Всупереч твердженням, що іноді зустрічаються, число фальшивок було непорівнянним з офіційним випуском асигнацій; згідно з однією з оцінок, їх було менше одного відсотка від загального обсягу всіх паперових грошей, які на той час циркулювали.

Для зручності розпізнавання неписьменним населенням, асигнації зразка 1786 друкувалися таким чином:

• 5 рублів — на папері синього кольору;
• 10 рублів — на папері рожевого кольору;
• 25 рублів — на папері білого кольору з усіма зрізаними кутами;
• 50 рублів — на папері білого кольору зі зрізаними верхнім лівим та нижнім правим кутами;
• 100 рублів — на папері білого кольору без зрізаних кутів.

Асигнації нового зразка почали друкувати із липня 1818 року. До колишнього набору номіналів 5, 10, 25, 50 і 100 рублів додався новий грошовий знак 200 руб. Для поліпшення якості використовуваного паперу і підвищення захисту від підроблення, що наноситься на них, у столиці спеціально була створена Експедиція заготівлі державних паперів, на якій з тих пір виготовлялися всі паперові грошові знаки Росії та гербові папери для офіційного використання. Асигнації нового типу було випущено в обіг у липні 1819 року. Обмін старих асигнацій зразка 1786 на нові міг проводитися до 1 січня 1821 року.

У 1840 році грошовою реформою міністра фінансів Є. Ф. Канкріна було розпочато скасування асигнаційного рубля. Обмін асигнацій зразка 1818 року на нові купюри (державні кредитні квитки), був відкритий 1 вересня 1843 року, за курсом: 3,5 рубля асигнаціями за 1 рубль кредитними квитками, що відповідало співвідношенню реальної купівельної спроможності мідних і срібних грошей на кредитні. Офіційно про припинення обороту асигнацій було оголошено лише 1849 року.

Таким чином, мідні монети, прив'язані раніше до асигнаційного рубля, знову отримали жорсткий курс обміну зі сріблом, а сам срібний рубль у вигляді монети був доповнений спочатку депозитними, а з 1843 року — кредитними білетами.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

• Зварич В. В., Шуст Р. М. Нумізматика: Довідник. Тернопіль, 1998.