Архітеутис
| ?Архітеутис | |
|---|---|
 Architeuthis sp., ілюстрація A.E. Verrill, 1880. | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Підцарство: | Справжні багатоклітинні (Eumetazoa) |
| Надвідділ: | Білатеральні (Bilateria) |
| Відділ: | Первиннороті (Protostom) |
| Тип: | Молюски (Mollusca) |
| Клас: | Головоногі (Cephalopoda) |
| Надряд: | Decapodiformes |
| Ряд: | Кальмари (Teuthida) |
| Підряд: | Oegopsina |
| Родина: | Architeuthidae Pfeffer, 1900 |
| Рід: | Architeuthis Steenstrup, 1860 |
 Розповсюдження гігантських кальмарів у всьому світі на основі виловлених зразків | |
| Види | |
| |
| Синоніми | |
| |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Architeuthis |
 Віківиди: | Architeuthis |
 EOL: | 51388 |
 ITIS: | 82392 |
 NCBI: | 34555 |
Архіте́утис (Architeuthis) або велетенський кальмар — рід кальмарів. Його представники є найбільшими безхребетними тваринами. Вони сягають загальної довжини 18 м, але більшість знайдених зразків мала розміри 13 м.
Таксономія
Таксономія велетенських кальмарів залишається суперечливою; деякі вчені поділяють рід Architeuthis на кілька видів, тоді як інші відносять їх до єдиного виду Architeuthis dux[1].
Будова
Велетенський кальмар морфологічно схожий на менші види кальмарів, маючи голову, мантію та інші деталі, властиві головоногим молюскам. Він має два великих плавці позаду, вісім коротших щупалець і два хапальних щупальця з присосками[1], що мають 4 ряди гострих виступів[2].
Представники виду можуть досягати 18 м завдовжки (враховуючи щупальця), але підтверджені вимірювання вказують на найбільшу довжину 13 м, з яких 2,25 метра складають мантія та голова. Діаметр ока велетенського кальмара, який сягає 27 см, є одним з найбільших серед усіх тварин. Вони дозволяють розпізнавати кашалотів — природних ворогів кальмарів, на відстані понад 120 м[1]. Велетенські кальмари можуть важити до 900 кг, але в середньому важать 455 кг або менше[2].
Дихають за допомогою зябер, які містяться всередині мантійної порожнини[2].
Рухаються, втягуючи воду в мантію, і виштовхуючи її через задню частину, а маневрують плавцями[3].
Як і інші види кальмарів, велетенські кальмари здатні випускати темне чорнило, яке використовується для відлякування хижаків. Вони мають складну нервову систему та мозок. Кровоносна система замкнена, що є відмінною рисою кальмарів[2].
Поведінка
Їхній раціон достеменно невідомий, але ймовірно складається з риби, креветок та інших кальмарів, і можливо китоподібних[3]. Вони ловлять свою здобич двома щупальцями, потім підносять її до своїх потужних дзьобів і розривають радулою, перш ніж вона досягне стравоходу[4]. В приполярних регіонах велетенський кальмар здатен вести дуже повільний метаболізм, споживаючи лише 30 г їжі на добу[5].
Ймовірно, велетенські кальмари ведуть самітний спосіб життя. Мало відомо про репродуктивний цикл велетенського кальмара. Він досягає статевої зрілості приблизно у 3 роки; самці виростають меншими за самок. Самки викидають у воду понад 5 кг яєць, в середньому 0,5–1,4 мм завдовжки та 0,3–0,7 мм завширшки кожне. Яйця утримують в драглистому коконі[4].
Дослідження
Оскільки ці молюски мешкають на великій глибині, то досліджувати їх складно. Фрагменти велетенських кальмарів знаходили в шлунках кашалотів; на рибах траплялися сліди від присосок. У 1981 році радянський траулер «Еврика» зловив у свої сітки величезного кальмара під час риболовлі в морі Росса біля Антарктиди, але подія не отримала розголосу, а фото кальмара вийшли неякісними[5].
До 2001 року більшість інформації про велетенських кальмарів базувалася на дослідженні мертвих представників, що плавали в морі або були викинуті на береги. Новозеландський морський біолог Стів О'Ші в 2001 зібрав і зняв на відео кілька молодих особин; однак його спроби виростити їх у неволі не увінчалися успіхом[1].
Японські дослідники зробили перші знімки дорослого велетенського кальмара у 2004 році, коли він атакував приманку, розміщену на глибині близько 900 м у північній частині Тихого океану[1]. Наприкінці 2006 року вчені з Національного музею науки Японії спіймали та витягли на поверхню живу 7-метрову самку велетенського кальмара[3].
Лише у 2012 році було знято перше відео дорослого велетенського кальмара в дикій природі поблизу острова Чічі в північній частині Тихого океану співробітниками Національного музею науки Японії в підводному апараті, який слідував за твариною на глибину близько 900 м[1].
У січні 2020 повідомлено про розшифрування геному Architeuthis dux[6].
Галерея
-
Екземпляр кальмара довжиною понад 4 м без двох хапальних щупалець -
Сліди присосок на шматку шкіри кашалота -
Architeuthis sanctipauli у Національному музеї природничих наук, Тайчжун, Тайвань -
Велетенський кальмар, заморожений у кризі, Мельбурнський акваріум
Примітки
- ↑ а б в г д е Giant squid | Description, Size, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 26 липня 2025. Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ а б в г Giant Squid ~ MarineBio Conservation Society. www.marinebio.org (амер.). Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ а б в Giant Squid | National Geographic. Animals (англ.). 10 червня 2011. Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ а б Calmar géant - Faits, Alimentation, Habitat & Photos sur Animalia.bio. animalia.bio. Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ а б Colossal squid: The eerie ambassador from the abyss. www.bbc.com (брит.). 31 січня 2025. Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ The mysterious, legendary giant squid's genome is revealed. EurekAlert!. 16 січня 2020. Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 17 січня 2020.(англ.)
Література
- Архітеутис [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Vaughan J. (2000). Architeuthis dux. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 12/10/2017. (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).