Арно Гольц

Арно Гольц
нім. Arno Holz нім. Arno Hermann Oscar Alfred Holz
Народився	26 квітня 1863[1][2][…]  Кентшин, Польща[1]
Помер	26 жовтня 1929[4][2][…] (66 років)  Берлін, Вільна держава Пруссія[4]
Поховання	Цвинтар Геерштрассеd[5]
Країна	Німеччина
Діяльність	поет, письменник, драматург, журналіст
Знання мов	німецька[6][7]
Мова творів	німецька
Magnum opus	Q2050484?, The Selicke Familyd, Phantasusd і Q111650037?
Членство	Durch!d
У шлюбі з	Anita Holzd
Автограф
Нагороди	премія Шиллера (1885)
Арно Гольц у Вікісховищі

Арно Герман Оскар Альфред Гольц (псевдоніми: Б'ярне П. Гольмсен (разом з Йоганнесом Шлафом), Ганс Фолькмар (разом з Оскаром Єршке); нар. 26 квітня 1863, Растенбург, Східна Пруссія — пом. 26 жовтня 1929, Берлін) — німецький поет і драматург натуралізму та імпресіонізму. Відомий насамперед двома творами, написаними спільно з Йоганнесом Шлафом, «Папа Гамлет» (1889) та «Сім'я Селіке» (1890), а також збіркою віршів «Фантаз» (1898).

Арно Гольц народився в Растенбурзі в родині фармацевта Германа Гольца (1825—1886) та його дружини Франциски, до одруження — Вернер (1833—1920). У 1875 році родина переїхала до Берліна. Після того, як Арно Гольц був змушений залишити гімназію з економічних причин, з 1881 року він спочатку працював журналістом, а потім вирішив жити як вільний письменник. Відтоді він мав постійні фінансові проблеми. Він налагодив контакти з берлінським товариством натуралістів «Durch», де, зокрема, познайомився з Ґерхартом Гауптманом. У 1885 році він отримав премію Шиллера за свою збірку віршів «Книга часу». З цього часу Гольц почав цікавитися дарвінізмом.

З 1888 року він жив і працював разом з Йоганнесом Шлафом. Разом у своїй програмній роботі «Мистецтво, його сутність та його закони» вони розробили теорію «послідовного натуралізму», спрямовану на точне зображення середовища, включаючи розмовні елементи. Водночас вони прагнули усунути будь-який суб'єктивізм та бути максимально науковими. Так вони дійшли (причому слід додати, що більша частина текстів належить Гольцу) до формули «Мистецтво = Природа − x». Під цим вони мали на увазі, що мистецтво має якомога більше відповідати природі, а отже, завданням митця є звести значення x у цій формулі до мінімуму. Теоретично постульований «послідовний натуралізм» вони застосували на практиці у творах «Папа Гамлет» та «Сім'я Селіке» (п'єса, прем'єра 1890 року одночасно у Міському театрі Магдебурга та на «Вільній сцені» Берліна), що вийшли під спільним псевдонімом Б'ярне П. Голмсен. Принцип, згідно з яким мистецтво має бути точним відтворенням реальності, привів до нових, експериментальних засобів вираження, наприклад, до «стилю секунди», в якому соціальні злидні зображуються з найменшими деталями. Реакції на «Папу Гамлета» були надзвичайно різними. Більшість критиків виступили проти нього, але були й такі, як, наприклад, Теодор Фонтане, які визнали високу художню цінність цієї п'єси.

Коли Йоганес Шлаф почав сперечатися з Гольцем щодо доходів від обох творів, які були відносно невеликими, між ними стався розрив. Гольц стверджував, що він зробив більший внесок, і з уривків тексту можна побачити, що хоча тема, тобто зміст обох творів, належить Шлафу, але художнє втілення — Гольцу. Коли Йоганес Шлаф почав сперечатися з Гольцем щодо доходів від обох творів, які були відносно невеликими, між ними стався розрив. Гольц стверджував, що він зробив більший внесок, і з уривків тексту можна побачити, що хоча тема, тобто зміст обох творів, належить Шлафу, але художнє втілення — Гольцу. [1] Відтепер Гольц експериментував у своїй поезії зі стилем без рим і відмовився від традиційних правил форми. Твори мали визначатися «внутрішнім ритмом» і бути вільними від рим та віршового розміру. Програмно він виклав ці принципи у своїй праці «Революція в поезії» (1899). Через викладені там «сучасні» погляди він вступив у публічну суперечку з германістом Ріхардом М. Маєром. «Якщо критик накидається на автора, він може з самого початку бути впевненим, що натовп буде йому аплодувати. Але якщо автор обертається проти критика і навіть б'є його, з усіх боків і ременем від колін, то це видовище дратує навіть освічену людину, і вона зневажливо хмурить чоло. Зневажливо і — з підозрою. Я роблю основний наголос на другому. Тому я вважаю за необхідне з усією точністю визначити ту точку, з якої я тут виходжу. Я виходжу з того, що вже багато років існує „система“, спрямована проти мене, і що пан Ріхард М. Маєр є однією з опор цієї системи. Цю систему вже помічають і треті особи».

У 1893 році Гольц одружився з Емілі, до одруження — Віттенберг, з якою у нього було троє синів.

Драматичний цикл «Берлін. Поворот епохи», розпочатий у 1896 році та натхненний романовим циклом Золя «Ругон-Маккари», який спочатку планувалося написати з 25 п'єс, залишився незавершеним, за винятком трьох творів: комедії «Соціальні аристократи» (1896) та трагедій про пізнання «Сонячне затемнення» (1908) й «Ігнорабімус» (1913). Драми пізнього періоду творчості не мали успіху серед тогочасної театральної публіки, а книжкові видання, попри численні переробки, майже не знаходили покупців.

У 1898 році він опублікував свою віртуозну збірку віршів «Фантаз», яка вважається його головним ліричним досягненням. Вірші про занепалого, голодного поета відображають середовище, в якому жив Гольц у берлінському районі Веддінг. Над «Фантазом» Гольц працював майже протягом усього свого творчого життя, оскільки він неодноразово переробляв вірші збірки та частково розширював їх. Однією з формальних особливостей віршів було те, що окремі рядки були вирівняні по центру, тобто надруковані навколо уявної центральної осі, через що цей стиль також називають «поезією центральної осі», внаслідок чого праворуч і ліворуч утворювалися «хвилясті» поля. Прикладом є «Посвята церкві Святого Георгія в Растенбурзі», що міститься у розділі «Рай дитинства».:

У 1894 році Арно Гольц опублікував вірш «Ранок у великому місті», в якому зобразив амбівалентність та протиріччя між природою та містом, що бурхливо розвивалося. Він прагнув показати, як жива природа контрастує з суворим, індустріальним містом і як ці зміни впливають на внутрішній світ людини. Цей вірш також відображає сучасне міське суспільство з його соціальними протиріччями та описує почуття ізоляції й туги у швидкоплинному міському світі.

У 1929 році Гольц був у списку кандидатів на Нобелівську премію з літератури.

З 1910 року і до своєї смерті Арно Гольц жив у Берліні-Шенеберзі. У 1926 році він розлучився зі своєю дружиною Емілі та того ж року одружився з Анітою Ґевельке.

Арно Гольц помер після тривалої хвороби в ніч проти 26 жовтня 1929 року у віці 66 років у своїй квартирі в Шенеберзі. Похоронна служба, яка відбулася 30 жовтня 1929 року у крематорії Вільмерсдорфа у невеликому колі, що складався переважно з письменників, виступили, серед інших, Ганс В. Фішер, Альфред Деблін та Альфред Ріхард Маєр. Урну спочатку поховали на цвинтарі Альт-Шенеберг.

У 1933 році останки Арно Гольца були перепоховані на цвинтарі Герштрассе, що зараз є районом Берлін-Вестенд. Готфрід Бенн поклав вінок на церемонії від імені Прусської академії мистецтв, яка саме проходила процес приведення у відповідність до нацистської ідеології. Надгробок з ім'ям померлого та великим бронзовим портретним медальйоном у профіль створив скульптор Курт Гаральд Ізенштейн. На надгробку попереду викарбувано вірш з його твору «Фантаз» : «Мій прах зник, моя пам'ять сяє, як зірка». Зруйноване під час Другої світової війни, поховання пізніше було реконструйоване. Вдова Аніта Гольц, до одруження Гевельке також була похована тут у 1975 році.

• Klinginsherz, 1883 (vgl. hierzu u. a. Scheuer 1971 u. Weller 2013)
• Die Dichtkunst der Jetztzeit, 1883
• Deutsche Weisen, gemeinsam mit Oskar Jerschke, 1884
• Buch der Zeit. Lieder eines Modernen, 1885 (vordatiert 1886) (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
• Papa Hamlet, als Bjarne P. Holmsen, gemeinsam mit Johannes Schlaf, 1889 (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
• Krumme Windgasse 20. Studie aus dem Studentenleben, gemeinsam mit Johannes Schlaf, Prosa, 1890
• Die Familie Selicke, gemeinsam mit Johannes Schlaf, Drama, 1890 (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
• Die Kunst. Ihr Wesen und ihre Gesetze, 1891
• Der geschundne Pegasus. Eine Mirlitoniade in Versen, gemeinsam mit Johannes Schlaf, 1892
• Neue Gleise, gemeinsam mit Johannes Schlaf, 1892
• Berlin, das Ende einer Zeit in Dramen
  • Socialaristokraten, 1896
  • Sonnenfinsternis, Tragödie, 1908
  • Ignorabimus, 1913
• Phantasus, 1898/99
  • 1. Heft. Berlin, 1898 (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
  • 2. Heft. Berlin, 1899 (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
• Revolution der Lyrik, 1899
• Dr. Richard M. Meyer, Privatdozent an der Universität Berlin, ein litterarischer Ehrabschneider, 1900 (Digitalisat)
• Die Blechschmiede, Insel, Leipzig 1902
• Johannes Schlaf. Ein notgedrungenes Kapitel, 1902
• Lieder auf einer alten Laute, 1903
• Dafnis. Lyrisches Portrait aus dem 17. Jahrhundert, 1904
• Traumulus, Tragische Komödie, gemeinsam mit Oskar Jerschke (Ua 24. September 1904, Lessing-Theater, Berlin)
• Frei!, Männerkomödie, gemeinsam mit Oskar Jerschke, 1907
• Gaudeamus!, Festspiel zur 350-jährigen Jubelfeier der Universität Jena, gemeinsam mit Oskar Jerschke, 1908
• Die Perle der Antillen, Komödie, gemeinsam mit Oskar Jerschke, 1909
• Büxl, Komödie in drei Akten, gemeinsam mit Oskar Jerschke, 1911 (Ua 11. Oktober 1911, Kleines Theater, Berlin)
• Phantasus (erweiterte Fassung), 1916
• Die Blechschmiede. Mysterium (erweiterte Fassung), Petzschke & Gretschel, Dresden 1917
• Flördeliese, 1919
• Seltsame und höchst abenteuerliche Historie von der Insel Pimperle, 1919
• Die Blechschmiede oder der umgekippte, umgewippte, umgeschwippte, umgeflippte, umgestürzte Wunderpapierkorb … Pandivinium … Pandämonium … (Dritte Fassung), Sybillen-Verlag, Dresden 1921
• Die befreite deutsche Wortkunst, 1921
• Phantasus. Zur Einführung, 1922
• Trio Seraphicon, 1923
• Kindheitsparadies, 1924
• Der erste Schultag, 1924
• Phantasus (Fassung letzter Hand in drei Bänden), 1925
• Zwölf Liebesgedichte, 1926
• Entwurf einer «Deutschen Akademie» als Vertreterin der geeinten deutschen Geistesarbeiterschaft, Offener, sehr ausführlicher Brief und Bericht an die Öffentlichkeit, 1926
• (postum) Scherz-Phantasus. Hrsg. v. Klaus M. Rarisch, in: die horen, Nr. 88 = Heft 4, 4. Quartal 1972, S. 3–7
• (postum) Kennst du das Land. Hrsg. v. Klaus M. Rarisch, 1977
• (postum) Des Schäfers Dafnis Fress-, Sauf- & Venuslieder. Hrsg. und mit einem Nachwort von Burkhard Moennighoff, Nachdruck der Ausgabe München, Konstantinopel & Neuwied, 1904, Verlag Haffmans, Zürich 2001, ISBN 978-3-251-20342-0
• Phantasus / Fantazus. Arno-Holz-Gesellschaft für polnisch-deutsche Verständigung e. V. 2013. ISBN 978-83-929395-0-4.
• Deutsches Dichterjubiläum. Ardis Publishers / Kylix Press, Michigan 1977. A Facsimile, in Color and in Halftone, of the Special Hand-Colored Edition of 1923, with a Transcription and an Afterword by Peter Horwath. (Nachwort und Anmerkungen auf Englisch)

Окремі позії Арно Гольца переклав Михайло Орест, зокрема такі поезії, як «З білих хмар», «Перед моїм вікном» та «Прекрасна, зелена, м'яка трава»^[8].

• Бібліографія. Арно Гольц // Німецька національна бібліотека
• Роботи про Арно Гольц // Цифрова бібліотека Німеччини
• Weihnachtsgedicht Und wieder nun von Arno Holz (MP3; 2,2 MB) bei Librivox
• Arno-Holz-Archiv im Archiv der Akademie der Künste, Berlin