YaChudo

Арадія

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Арадія
КонфесіяStregheriad Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоФосфор Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиДіана Редагувати інформацію у Вікіданих

Арадія (лат. Aradia) — одна з головних постатей у творі американського фольклориста Чарльза Годфрі Леланда 1899 року «Арадія, або Євангеліє від відьом», яку він вважав релігійним текстом групи тосканських язичницьких відьом, твердження, яке згодом оскаржували інші фольклористи та історики.[1] У «Євангелії» Леланда Арадія зображена як месія, послана на Землю, щоб навчити пригноблених селян чаклунству проти Римсько-католицької церкви та вищих класів.

Фольклористка Сабіна Мальокко висунула теорію, що до використання в «Євангелії» Леланда Арадія спочатку була надприродною фігурою в італійському фольклорі, яку пізніше об'єднали з іншими фольклорними постатями, такими як Реюста з Сардинії.[2]

З моменту публікації «Євангелія» Леланда, Арадія стала «можливо, однією з центральних фігур сучасного відродження язичницького чаклунства» і як така фігурувала в різних формах неоязичництва, включаючи вікку та стрегерію, як справжнє божество.[3] Текст Леланда вважався вченими поєднанням його власних творчих рішень та фольклору. Рейвен Грімассі, засновниця віканської традиції стрегерії, стверджує, що Арадія була історичною постаттю на ім'я Арадія ді Тоскано, яка у Тоскані XIV століття очолювала групу «відьом, що поклонялися Діані».[4]

Фольклор

Італійська форма імені Іродіада — Еродіада. Схоже, що Іродіада, дружина Ірода Антипи, у християнстві раннього Середньовіччя стала розглядатися як дух, приречений вічно блукати небом через свою участь у смерті Івана Хрестителя, якому було дозволено відпочивати лише на верхівках дерев між північчю та світанком.

До Високого Середньовіччя ця постать, здається, стала частиною супроводу німф Діани, яких тепер також вважали ватагою духів, що літали вночі над італійською сільською місцевістю. Інші імена, пов'язані з нічним польотом Іродіади, включали Мінерву та Ноктілуку.[5] Канон Епіскопі — це уривок з твору De ecclesiasticis disciplinis Регіно Прюмського (написаного близько 906 року). Він став відомим як параграф канонічного права, що стосується чаклунства, у XII столітті. Регіно повідомляє, що існували групи жінок, які вірили, що можуть здійснювати нічні подорожі, під час яких вони літали по небу, щоб зустрітися з Діаною та її свитою. Ім'я Іродіади не згадується в тексті, який приписується Регіно, але у версії Бурхарда з Вормса, написаній близько 1012 року, згадка про Діану (cum Diana paganorum dea) була доповнена словами «або з Іродіадою» (vel cum Herodiade).[6] Мальокко (2002) припускає, що легенди про цю постать, відому як Арадія, Арада або Араджа, поширилися по різних регіонах Італії, і вона відстежила записи, які свідчать, що дві істоти, відомі як s'Araja dimoniu (Араджа-демон) і s'Araja justa (Араджа-справедлива), були знайдені на Сардинії. Мальокко вважала, що друга з цих двох постатей, s'Araja justa, була попередницею надприродної постаті, схожої на відьму, відомої в сардинському фольклорі як sa Rejusta.[7] Джудика Іллес у своїй «Енциклопедії духів» зазначила: «Хоча Іродіада шанувалася в інших частинах Європи, вона була особливо улюбленою в Італії. Вона та Діана — богині, які найчастіше згадуються в протоколах судових процесів над відьмами і, судячи з усього, шанувалися разом».[8]

Румунський історик релігії Мірча Еліаде також зазначив, що Арада, разом з Іродіадою, — це ім’я, яке використовувалося для позначення румунської фольклорної Королеви Фей (Doamna Zînelor), яку він вважав «метаморфозою Діани». Її вважали покровителькою таємної групи танцівниць, відомих як калушари, які діяли щонайменше до ХІХ століття.[9]

Арадія Леланда

У 1899 році американський фольклорист Чарльз Годфрі Леланд опублікував «Арадію, або Євангеліє від відьом», книгу, яку він стверджував релігійним текстом, що належить групі тосканських відьом, що шанували Діану як Королеву відьом. Він також стверджував, що книгу йому подарувала тосканка на ім'я Маддалена,[10] хоча історики, такі як Рональд Гаттон, заперечували правдивість цих тверджень.

«Арадія, або Євангеліє відьом», починається з розповіді про народження Арадії від Діани та Люцифера, якого описують як «бога Сонця та Місяця, бога Світла (Величини), який так пишався своєю красою і якого за свою гординю вигнали з Раю». Діана наказує Арадії «піти на землю / Щоб бути вчителькою для жінок і чоловіків / Які бажають вивчати чаклунство». Коли Арадія спускається, вона стає першою з усіх відьом і обіцяє своєму учнівству, що «ви всі будете звільнені від рабства, / і так ви будете вільні в усьому».[11]

Арадію описують як таку, що зберігає силу впливати на світ і після свого повернення до сфери Діани. Наприклад, у заклятті «Як здобути кохання» (A Spell to Win Love), «Закликання Діани» містить прохання до богині прислати свою доньку Арадію для здійснення магії.[12] В «Арадії» Леланда є розділ, що містить фольклорні відомості про нічне зібрання або бенкет, під назвою «Шабаш: Трегунда, або Зустріч відьом», у якому бере участь Діана.[13] У додатку Леланд зазначає: «Я також вірю, що в цьому „Євангелії відьом“ ми маємо принаймні достовірний нарис доктрини та обрядів, яких дотримувалися на цих зібраннях [відьмацьких шабашах]. Вони поклонялися забороненим божествам і чинили заборонені дії, натхненні стільки ж бунтом проти суспільства, скільки й власними пристрастями».[14]

Леланд припускає, що цей фольклор зрештою має коріння в давньоетруській міфології.

Леланд також ототожнює Арадію з Іродіадою, пояснюючи своє припущення, що Іродіада насправді була Ліліт: «Це не… походить від Іродіади Нового Завіту, а від більш ранньої копії Ліліт, що носить те саме ім'я… Ще в шостому столітті поклоніння Іродіаді та Діані відьмами було засуджено Церковним собором в Анкірі».[15] Піперн та інші письменники відзначали очевидне ототожнення Іродіади з Ліліт.[14] Історик Рональд Гаттон у своїй праці «Тріумф Місяця» припускає, що це ототожнення з Іродіадою було натхненне роботою Жюля Мішле в «Сатанізмі та чаклунстві».[16] Антропологиня і польова фольклористка Сабіна Мальокко, з іншого боку, готова розглянути зв'язок між італійською Еродіадою (Іродіадою), культом Іродіади, нічним зібранням та Арадією.[17]

Неоязичництво

Арадія стала важливою фігурою у чаклунстві, включаючи Вікку та інші форми неоязичництва. Деякі віканські традиції використовують ім'я Арадія як одне з імен Великої Богині, Богині Місяця або «Королеви відьом».[18]

Деякі частини тексту Леланда вплинули на гарднерівську «Книгу тіней», особливо «Заповідь богині».[19] Алекс Сандерс згадував Арадію як богиню місяця у 1960-х роках. Джанет і Стюарт Фаррар використовували це ім'я у своїх працях «Вісім шабашів для відьом» та «Шлях відьом».[20] Арадію згадували в чаклунстві у творі З. Будапешта «Священна книга жіночих таємниць».[21]

Арадія є центральною постаттю у Стрегерії — «етнічній італійській» формі Вікки, яку в 1980-х роках представив Рейвен Грімассі. Грімассі стверджує, що існувала реальна історична постать на ім'я Арадія ді Тоскано, яку він змальовує як засновницю релігійного відродження італійського відьмарства у XIV столітті. Грімассі заявляє, що праця Леланда «Арадія, або Євангеліє відьом» є лише «спотвореною християнізованою версією» справжньої історії Арадії.[22]

Неоязичницькі наративи про Арадію включають «Книгу Святої Стреги» (1981) Рейвена Грімассі; «Євангеліє від Діани» (1993) Айдана Келлі; та «Таємну історію Арадії» Міт Вудлінг (2001).[23]

У 1992 році Айдан Келлі, співзасновник Нового реформатського ортодоксального ордену Золотої Зорі, поширив документ під назвою «Євангеліє від Діани» (посилання на «Арадію, або Євангеліє від відьом»). Текст містив список жриць-матерів і дочок, які навчали релігійному чаклунству протягом століть. Замість богині Леланда Діани та її месіанської дочки Арадії, текст Келлі описував смертних жінок. Імена жриць чергувалися між Арадією та Діаною[1]. Мальокко описує персонажку Арадії у супровідній розповіді Келлі як «особливу еротичну постать; за вченнями якої, статевий акт стає не лише вираженням божественної життєвої сили, а й актом опору всім формам гноблення та головним фокусом ритуалу». Мальокко також зазначає, що текст «не досяг широкого поширення в сучасних язичницьких колах».

У 2017 році письменниця та художниця Лора Темпест Закрофф, натхненна твітом Шторма Ферівольфа, запустила кампанію #WeAreAradia (#МиЄАрадія). Метою ініціативи був заклик до відьом та практиків магії втілювати дух колективного розширення можливостей Арадії, а не чекати на допомогу ззовні. Цей хештег позиціонувався як «заклик до дії: розбудовуйте та використовуйте свої практики задля захисту та підсилення. Чиніть опір. Висловлюйтеся вголос. Творіть магію з гордістю». У 2018 році видавництво Revelore Press опублікувало книгу «Нова Арадія: Посібник відьми з магічного опору», яка об'єднала есеї, сигіли, інвокації та ритуали, пов'язані з Арадією, чітко розглядаючи чаклунство як інструмент політичного активізму. Автори та авторки розміщують свою магію в рамках класової боротьби, виступаючи проти економічної несправедливості та расової переваги білих, а також виступають за солідарність з робітниками, квір-спільнотами та іншими маргіналізованими групами. «Нова Арадія» позиціонує Арадію не лише як фольклорну постать, але й як символ магічного опору гнобленню ХХІ століття.[24][25]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Hutton 1999. p. 148.
  2. ↑ Magliocco, Sabina (2009). 'Aradia in Sardinia: The Archaeology of a Folk Character' in Ten Years of Triumph of the Moon. Hidden Publishing. Page 40 to 60.
  3. ↑ Magliocco, Sabina (2009). 'Aradia in Sardinia: The Archaeology of a Folk Character' in Ten Years of Triumph of the Moon. Hidden Publishing. Page 42.
  4. ↑ Grimassi 1996.
  5. ↑ Rosemary Ellen Guiley, The Encyclopedia of Witches and Witchcraft, 1989
  6. ↑ Sabina Magliocco (2002). 'Who Was Aradia? The History and Development of a Legend' in The Pomegranate: The Journal of Pagan Studies, Issue 18.
  7. ↑ Magliocco, Sabina (2009). 'Aradia in Sardinia: The Archaeology of a Folk Character' in Ten Years of Triumph of the Moon. Hidden Publishing. Page 54-55.
  8. ↑ Iles, Judika. Encyclopedia of Spirits: The Ultimate Guide to the Magic of Fairies, Genies, Demons, Ghosts, Gods & Goddesses (2009). ISBN 978-0-06-135024-5
  9. ↑ Eliade, Mircea (February 1975). "Some Observations on European Witchcraft" in History of Religions Volume 14, Number 3. Page 160-161.
  10. ↑ Visiting a Witch: The Florence Home of Maddalena. The Thinker's Garden. Процитовано 29 червня 2025.
  11. ↑ Leland, Charles Godfrey (1899). Aradia, or the Gospel of the Witches. David Nutt. ISBN 1-56414-679-0. Chapter I
  12. ↑ Leland, Chapter II
  13. ↑ Leland, Chapter VII
  14. ↑ а б Leland, Appendix
  15. ↑ Леланд має на увазі Canon Episcopi.[джерело?]
  16. ↑ Hutton, Ronald (2000). Triumph of the Moon. Oxford University Press. ISBN 0-500-27242-5.
  17. ↑ Magliocco, Sabina (2002). "Who Was Aradia? The History and Development of a Legend", The Pomegranate, volume 18, p. 5–22.
  18. ↑ Farrar, Janet and Stewart (1983). Eight Sabbats for Witches. Robert Hale. ISBN 0-919345-26-3.
  19. ↑ Valiente, Doreen. The Rebirth of Witchcraft (1989).
  20. ↑ Farrar, Janet and Stewart. Eight Sabbats for Witches (1981). ISBN 0-919345-26-3. The Witches Way (1984). ISBN 978-0-7090-1293-1
  21. ↑ Budapest, Z. The Holy Book of Women's Mysteris: Complete in One Volume (1980, 1989), First Wingbo edition 1989, pp. 23, 27, 44. ISBN 978-0-914728-67-2.
  22. ↑ Stregheria.com FAQ. Архів оригіналу за 22 травня 2006. Процитовано 13 жовтня 2005.
  23. ↑ Woodling, Myth (2001), Secret Story of Aradia, from www.AradiaGoddess.com
  24. ↑ Zakroff, Laura (26 вересня 2018). The New Aradia: A Witch’s Handbook to Magical Resistance. ISBN 9781947544161.
  25. ↑ Zakroff, Laura (24 січня 2017). patheos. Архів оригіналу за 12 червня 2025.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).