Ана Белен
| Ана Белен | |
|---|---|
| Марія дель Пілар Куеста Акоста ісп. María del Pilar Cuesta Acosta | |
 Ана Белен на церемонії вручення премії «Гоя» 2017 року | |
| Ім'я при народженні | ісп. María del Pilar Cuesta Acosta  |
| Народилася | 27 травня 1951 Мадрид, Іспанія[1] |
| Громадянство |  Іспанія |
| Діяльність | співачка, акторка, кінорежисерка |
| Роки діяльності | 1961—донині |
| Чоловік | Віктор Мануель (одр. 1972) |
| Діти | Давид Сан-Хосе, Маріна Сан-Хосе |
| Членство | Academia de las Artes Escénicas de Españad |
| IMDb | nm0006702 |
| Нагороди та премії | |
| Почесна премія «Гоя» (2017) | |
 Ана Белен у Вікісховищі | |
Марія дель Пілар Куеста Акоста (ісп. María del Pilar Cuesta Acosta; нар. 27 травня 1951, Мадрид), відома під сценічним ім'ям Ана Белен (ісп. Ana Belén), — іспанська співачка, акторка й режисерка. За понад шістдесят років творчої діяльності зіграла у сорока фільмах і близько тридцяти театральних виставах та випустила понад 35 альбомів. Здобула численні іспанські нагороди в галузі музики, кіно й театру.
Почала кар'єру в дитинстві, знімаючись у фільмах і беручи участь у радіопрограмах. У молоді роки була відома як «наречена Іспанії» та «муза переходу до демократії». У 1980-х роках мала значний успіх як співачка й акторка. Від 1972 року одружена зі співаком і автором пісень Віктором Мануелем, з яким неодноразово виступала разом.
Біографія
Народилася 27 травня 1951 року в мадридському районі Лавап'єс, на вулиці Кальє-дель-Осо. Була старшою дитиною Пілар Акости, яка працювала консьєржкою, та Ферміна Куести, кухаря готелю Palace.
1961 року дебютувала в програмі Vale todo на Radio España, яку вів Боббі Деґлане.[4] 1964 року записала перші пісні й уже була відома на музичних радіостанціях як нова вундеркіндка. Найактивніше з першого синглу рекламували пісню Qué difícil es tener 18 años.
Після укладення контракту з компанією Época Films у тринадцятирічному віці зіграла головну роль у фільмі Zampo y yo режисера Луїса Лусії. Ім'я героїні цієї стрічки стало її сценічним ім'ям.[5]
Після невдачі фільму театральний режисер Мігель Наррос, який помітив її під час знімань, порадив їй здобути акторську освіту й розпочати театральну кар'єру. У п'ятнадцять років дебютувала в Іспанському театрі, яким керував Наррос, у виставі Нумансія за Сервантесом. До 1970 року входила до трупи театру й грала у виставах Учені жінки, Король Лір і Дон Хуан Теноріо разом з Агустіном Гонсалесом, Марією Луїсою Понте, Хульєтою Серрано й Бертою Ріасою. З ними здійснила перші гастролі Іспанією.
Від 1970 року паралельно розвивала театральну, музичну, кінематографічну й телевізійну кар'єру та стала однією з провідних іспанських артисток свого покоління. Частину дитинства провела в Кабесуелі (провінція Сеговія), де її бабуся працювала сільською вчителькою. У цьому селі на честь Ани Белен названо вулицю; вона також виголошувала промову на місцевому святі.
1972 року одружилася з Віктором Мануелем, з яким багато разів виступала разом. Подружжя має двох дітей — музиканта Давида Сан-Хосе та акторку Маріну Сан-Хосе.[6]
1974 року Ана Белен і Віктор Мануель вступили до Комуністичної партії Іспанії й у період переходу до демократії були серед її найпомітніших публічних прихильників.[7] В інтерв'ю Vanity Fair 2019 року вона заявила, що розірвала зв'язки з партією й більше не вважає себе комуністкою.[8]
У грудні 2024 року виконала в музеї Прадо нову версію своєї пісні España camisa blanca.[9]
Дискографія
Студійні альбоми
- Tierra (1973)
- Calle del Oso (1975)
- La paloma de vuelo popular — Nicolás Guillén (1976)
- De paso (1977)
- Ana (1979)
- Con las manos llenas (1980)
- Ana Belén (1981)
- Ana en río (1982)
- Géminis (1984)
- A la sombra de un león (1988)
- Rosa de amor y fuego (1989)
- Como una novia (1991)
- Veneno para el corazón (1993)
- Mírame (1997)
- Lorquiana (Poemas de Federico García Lorca) (1998)
- Lorquiana (Canciones de Federico García Lorca) (1998)
- Peces de ciudad (2001)
- Viva L'Italia (2003)
- Anatomía (2006)
- A los hombres que amé (2011)
- Vida (2018)
- Vengo con los ojos nuevos (2025)
Спільні альбоми
- Al Diablo, con amor — з Віктором Мануелем (1973)
- Para la ternura siempre hay tiempo — з Віктором Мануелем (1986)
- Mucho más que dos — з Віктором Мануелем (1993)
- El gusto es nuestro — з Віктором Мануелем, Жуаном Мануелем Серратом і Мігелем Ріосом (1996)
- Cantan a Kurt Weill — з Мігелем Ріосом (1999)
- Una canción me trajo aquí — з Віктором Мануелем (2005)
- Canciones regaladas — з Віктором Мануелем (2015)
- Entre fandangos y habaneras — з Trío Malats (2015)
- El gusto es nuestro 20 años — з Віктором Мануелем, Жуаном Мануелем Серратом і Мігелем Ріосом (2016)
Концертні альбоми
- Víctor y Ana en vivo (1983)
- Mucho más que dos (1994)
- El gusto es nuestro (1996)
- Dos en la carretera (2001)
- Una canción me trajo aquí (2005)
- El gusto es nuestro 20 años (2016)
Саундтреки
- Zampo y yo (1965)
- Al diablo, con amor (1973)
- La corte de Faraón (1985)
- Divinas palabras (1987)
Фільмографія
Акторка
| Рік | Фільм | Режисер |
|---|---|---|
| 1965 | Zampo y yo | Луїс Лусія |
| 1971 | Españolas en París | Роберто Бодегас |
| Aunque la hormona se vista de seda | Вісенте Ескріва | |
| 1972 | Morbo | Гонсало Суарес |
| 1973 | Al diablo, con amor | Гонсало Суарес |
| Separación matrimonial | Анхеліно Фонс | |
| 1974 | Vida conyugal sana | Роберто Бодегас |
| El amor del capitán Brando | Хайме де Арміньян | |
| Tormento | Педро Олеа | |
| 1975 | A flor de piel (короткометражний) | Луїс Едуардо Ауте |
| ¡Jo, papá! | Хайме де Арміньян | |
| 1976 | Emilia… parada y fonda | Анхеліно Фонс |
| La petición | Пілар Міро | |
| El Buscón | Лусіано Берріатуа | |
| 1977 | La oscura historia de la prima Montse | Жорді Кадена |
| La criatura | Елой де ла Іглесіа | |
| 1978 | Sonámbulos | Мануель Гутьєррес Арагон |
| Jaque a la dama | Франсіско Родрігес | |
| 1980 | Cuentos eróticos | Емма Коен |
| 1982 | Вулик | Маріо Камус |
| Demonios en el jardín | Мануель Гутьєррес Арагон | |
| 1985 | La corte de Faraón | Хосе Луїс Гарсія Санчес |
| Sé infiel y no mires con quién | Фернандо Труеба | |
| 1986 | Adiós pequeña | Іманоль Урібе |
| 1987 | Дім Бернарди Альби | Маріо Камус |
| Divinas palabras | Хосе Луїс Гарсія Санчес | |
| 1988 | Miss Caribe | Фернандо Коломо |
| 1989 | El vuelo de la paloma | Хосе Луїс Гарсія Санчес |
| 1992 | Después del sueño | Маріо Камус |
| 1993 | Rosa rosae | Фернандо Коломо |
| El marido perfecto | Беда Докампо Фейхоо | |
| Tirano Banderas | Хосе Луїс Гарсія Санчес | |
| 1994 | Турецька пристрасть | Вісенте Аранда |
| 1996 | Анархістки | Вісенте Аранда |
| El amor perjudica seriamente la salud | Мануель Гомес Перейра | |
| 1999 | Cada día hay más besos (короткометражний) | Ґреґоріо Ґусман |
| 2001 | Antigua vida mía | Ектор Олівера |
| 2004 | Cosas que hacen que la vida valga la pena | Мануель Гомес Перейра |
| 2016 | Королева Іспанії | Фернандо Труеба |
| 2025 | Islas | Маріна Сересескі |
Режисерка
| Фільм | Рік |
|---|---|
| Cómo ser mujer y no morir en el intento | 1991 |
Телебачення
| Серіал / програма | Епізод або роль | Рік |
|---|---|---|
| Hora once | Ligazón | 1968 |
| El premio | Un premio en el café | 1968 |
| Teatro de siempre | Los caprichos de Mariana | 1970 |
| Teatro de siempre | Hamlet en los suburbios | 1970 |
| Teatro de siempre | La comedia nueva | 1970 |
| Pequeño estudio | La trampa | 1970 |
| Crimen y castigo | головна роль | 1970 |
| La pequeña Dorrit | головна роль | 1970—1971 |
| Teatro de siempre | Антігона | 1970 |
| Hora once | El extraño secreto de Shalken, el pintor | 1970 |
| Hora once | Eleonora | 1971 |
| Juegos para mayores | La finca | 1971 |
| Estudio 1 | Retablo de las mocedades del Cid | 1971 |
| Estudio 1 | Ромео і Джульєтта | 1972 |
| Fortunata y Jacinta | головна роль | 1980 |
| Petra Delicado | головна роль | 1999 |
| Cheers | Corbatas y pigmeos | 2011 |
| Hospital Central | Fobias | 2012 |
| Traición | головна роль | 2017—2018 |
| Досконала казка | спеціальна участь | 2023 |
Театр
Серед найпомітніших театральних робіт Ани Белен — Нумансія (1966—1968), Севільський ошуканець (1967), Король Лір (1967—1968), Учені жінки (1967—1968), Дон Хуан Теноріо (1968), Міра за міру (1969), Так дівчата кажуть «так» (1969—1970), Антігона (1975), Дядя Ваня (1978—1979), Дім Бернарди Альби (1984—1985), Гамлет (1989—1990), Венеційський купець (1992—1993), Прекрасна Єлена (1995—1996), Федра (2007, 2009—2010), Електра (2012), Kathie y el hipopótamo (2013—2015), Медея (2015—2016), Eva contra Eva (2021—2022), Антоній і Клеопатра (2021) та Romeo y Julieta despiertan… (2023—2024).
Нагороди й відзнаки
Ана Белен неодноразово здобувала й була номінована на премії Fotogramas de Plata за роботи в кіно, театрі, музиці й на телебаченні. Серед перемог — нагороди за Estudio 1: Retablo de las mocedades del Cid (1971), Дядю Ваню (1978), альбом Ana (1979), серіал Fortunata y Jacinta (1980), Турецьку пристрасть (1994), Прекрасну Єлену (1995), Федру (2007) та спеціальна нагорода за життєві досягнення (2021).
П'ять разів номінувалася на «Гою»: як найкраща акторка за Miss Caribe (1988), El vuelo de la paloma (1989), Турецьку пристрасть (1994) і Cosas que hacen que la vida valga la pena (2004), а також як найкраща режисерка-дебютантка за Cómo ser mujer y no morir en el intento (1991). 2017 року отримала почесну «Гою». 2015 року здобула Латинську «Греммі» за музичну досконалість.
Серед інших відзнак — французький Орден Мистецтв та літератури (1986), золота медаль Іспанської академії кінематографічних мистецтв і наук (1995), золота медаль «За заслуги в образотворчому мистецтві» (2007), почесна нагорода фестивалю в Мадриді (2020), премія Corral de Comedias за творчий доробок (2020), Національна театральна премія Пепе Ісберта (2023), премія La Barraca за сценічне мистецтво (2024)[10] та премія Спілки акторів і акторок за життєвий доробок (2025).[11]
Примітки
- ↑ Ana Belén на Terra.com (ісп.)
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #122766342 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Pilar Acosta, la madre coraje de Ana Belén. El Confidencial (ісп.). 14 липня 2013. Процитовано 16 червня 2019.
- ↑ Biografía de Ana Belén. Busca Biografías (ісп.). Процитовано 16 червня 2019.
- ↑ Marina y David, los hijos 'desconocidos' de Ana Belén y Víctor Manuel. Vanity Fair España (ісп.). 27 лютого 2018. Процитовано 16 червня 2019.
- ↑ Ana Belén y Víctor Manuel. El País (ісп.). 20 листопада 1982. ISSN 1134-6582. Процитовано 16 червня 2019.
- ↑ Ana Belén: «Ya no me considero comunista». Vanity Fair España (ісп.). 15 липня 2019. Процитовано 29 листопада 2021.
- ↑ Ana Belén interpreta en Museo del Prado una versión de 'España camisa blanca' para despedir 2024. Europa Press (ісп.). Процитовано 30 грудня 2024.
- ↑ XVI Premio “La Barraca a las Artes Escénicas” a la cantante y actriz Ana Belén (ісп.). UIMP. 18 червня 2024. Процитовано 18 липня 2024.
- ↑ Ana Belén, galardonada con el premio 'A toda una vida' por la Unión de Actores y Actrices. EFE (ісп.). 29 січня 2025.
Посилання
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ана Белен
- Офіційний сайт
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).