YaChudo

Аміакопровід

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Аміакопровід — продуктопровод, призначений для транспортування аміаку.

Історія

Траспортування аміаку трубопроводним транспортом освоєне з 1960-х рр[1].

Економічне значення

Аміак використовують як сировину для хімічного виробництва, добриво (аміачна вода)[2]. Також перспективним напрямом є зв'язування водню та транспортування його у складі аміаку. Аміак має кілька переваг, включаючи високу щільність енергії[3], високий вміст водню (17,8% м/м та об'ємну густину 121 кг H2/м3 при 10 бар) і може бути зріджений при низькому тиску та температурі, 8,6 бар при 20 °C, тому його транспортування та зберігання є відносно простими та потребують невеликих енергозатрат[1].

Аміак можна транспортувати трубопроводами як у газоподібній, так і в рідкій фазах. Однак у випадку трубопровідного транспортування на за межі заводів економічно доцільно, щоб аміак був в рідкій, а не в газоподібній фазі. Транспортування аміаку в газоподібній фазі є економічно недоцільним через низьку щільність цього газу[1].

Найдовшим в світі аміакопроводом є Тольятті - Одеса (2424 км), США мають найдовшу в світі систему аміакопроводів. Найбільші Gulf Central pipeline (має розгалужену структуру[4], сумарна довжина гілок 3057 км) та MAPCO (1754 км)[1].

Технічні особливості

Сталь стійка до корозії у безводному аміаку, домішки O 2 {\displaystyle {\ce {O2}}} прискорюють корозію, а домішка 0,2 % H 2 O {\displaystyle {\ce {H2 O}}} - сповільнює[5]. Сталеві труби аміакопроводу під час експлуатації насичуються воднем, що збільшує їх крихкість (явище, відоме як воднева крихкість), призводить до появи тріщин[6][7]. Алюміній, мідь та їх сплави стійкі до безводного аміаку, але піддаються корозії за наявності вологи[5].

Різні полімерні матеріали відрізняються щодо сумісності з аміаком[1]:

Примітки

  1. ↑ а б в г д Kuchta, Tomasz; Wróblewska, Anna; Holewa-Rataj, Jadwiga; Król, Anna (27 жовтня 2025). Threats and Challenges Associated with Ammonia Transport via Pipeline Systems. Applied Sciences (англ.). 15 (21): 11465. doi:10.3390/app152111465. ISSN 2076-3417.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  2. ↑ Аміак. ВУЕ (укр.). Процитовано 28 серпня 2026.
  3. ↑ Morlanés, Natalia; Katikaneni, Sai P.; Paglieri, Stephen N.; Harale, Aadesh; Solami, Bandar; Sarathy, S. Mani; Gascon, Jorge (2021–03). A technological roadmap to the ammonia energy economy: Current state and missing technologies. Chemical Engineering Journal (англ.). 408: 127310. doi:10.1016/j.cej.2020.127310.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання)
  4. ↑ illwindtulsa (29 листопада 2018). Our two interstate ammonia pipeline systems. illWindNH3 (англ.). Процитовано 29 серпня 2026.
  5. ↑ а б Craig, Bruce D.; Anderson, David S. (31 грудня 1994). Handbook of Corrosion Data (англ.). ASM International. с. 128—129. ISBN 978-0-87170-518-1.
  6. ↑ Архипов, О (2014). Деградація металу труб під час тривалого транспортування аміаку (PDF). Вісник Тернопільського національного технічного університету (2): 100—105.
  7. ↑ Архипов, ОГ; Ніхаєнко, ЮЯ; Борисенко, ВА; Хома, МС; Любимова-Зінченко, ОВ (2013). Експлуатаційна деградація механічних властивостей металу аміакопроводу. Фізико-хімічна механіка матеріалів. Національна академія наук України, Фізико-механічний інститут імені ГВ Карпенка (49, № 4): 97—102.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).