YaChudo

Аліса Ошеде

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Аліса Ошеде
фр. Alice Hoschedé Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. Angélique Émilie Alice Raingo Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася19 лютого 1844[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Париж Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла19 травня 1911[1] (67 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Живерні Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЦвинтар Живерніd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьнатурниця, модель Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зErnest Hoschedéd[2] і Клод Моне Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиSuzanne Hoschedéd, Blanche Hoschedé Monetd, Germaine Hoschedéd, Marthe Hoschedéd, Jacques Hoschedéd і Jean-Pierre Hoschedéd Редагувати інформацію у Вікіданих

Аліса Райнго Ошеде Моне (19 лютого 1844 — 19 травня 1911) — французька натурниця та модель, зокрема Клода Моне.

Біографія

Згідно з генеалогічними даними, наданими Майклом Леграном, вона народилася як Анжелік Емілі Еліс Рейнго 19 лютого 1844 року в Парижі в сім'ї бельгійця Дені Люсьєна Альфонса Рейнго та його дружини Жанни Коралі Булад.[3][4] Батько Аліси разом зі своїми трьома братами заснував годинникарський бізнес Raingo Frères, який постачав продукцію, серед іншого, французькому та англійському дворам.[5] Вони належали до заможної буржуазії.

Перший шлюб

16 квітня 1863 року Аліса Райнго вступила в шлюб з Ернестом Ошеде, торговцем текстилем і магнатом універмагів. Вони переїхали до будинку за адресою 66 rue de Lisbonne.

Після зустрічі зі своєю майбутньою невісткою в 1863 році мати Ернеста Ошеде написала про Алісу:

Ця молода жінка має гострий розум, неабиякий інтелект і, як мені здається, сильну волю. З нею легко спілкуватися, хоча її голос здався мені дещо загучним. Вона здалася мені тендітнішою та вродливішою, ніж на фотокартці..[6]

В шлюбі Аліса Райнго народила шістьох дітей: Марту (1864), Бланш (1865, одружилася з сином Клода Моне — Жаном), Сюзанну (1865), Жака (1869), Жермен (1873) та Жан-П'єра (1877).[7][8]

Окрім професійної діяльності, чоловік Райнго також був колекціонером творів мистецтва та мистецтвознавцем. Він був другом Моне та його найвидатнішим покровителем. Він регулярно купував роботи у художника та підтримував його позиками та подарунками у важкі часи. У 1876 році він замовив Моне написати кілька декоративних панно для свого заміського будинку, Шато де Роттембург, у Монжероні. Наступного року чоловік Аліси Ошеде збанкрутував, а його колекцію творів мистецтва було продано з аукціону.[9]

Життя з родиною Моне

Сім'ї Моне та Ошеде прибл. 1880 рік. Зліва направо: Клод Моне, Аліса Ошеде, Жан-П'єр Ошеде, Жак Ошеде, Бланш Ошеде Моне, Жан Моне, Мішель Моне, Марта Ошеде, Жермен Ошеде, Сюзанна Ошеде

У 1876 році Ернест Ошеде замовив у Моне декоративні панно для замку Роттембург[10] та кілька пейзажних картин.[11] Чотири панно, що зображують «Індиків» [12], «Ставок у Монжероні»[13] , «Куточок у саду в Монжероні»[14] та «Полювання»[15][16], однак вони ніколи не були встановлені в ротонді замку.[17]

Згідно з виданням «Європейське мистецтво дев'ятнадцятого століття: тематичний словник», говорять, що можливо саме під час цього візиту Моне почав стосунки з Алісою, і її молодший син, Жан-П'єр, можливо, був від Моне.[18]

" Індики ", написана Клодом Моне в 1877 році, була однією з чотирьох картин , замовлених Ернестом Ошеде для прикраси салону зараз знаходиться в Музеї д'Орсе.[19]

Ернест Ошеде став банкрутом у 1877 році.[20] Разом з Алісою та дітьми вони переїхали до будинку у Ветеї разом з Моне, першою дружиною Моне Каміллою Донсьє, та двома синами Моне, Жаном та Мішелем.[21] Ернест проводив дедалі більше часу в Парижі. Потім він жив у Парижі та працював у Вольтері.[22]

Клод Моне, Сад Моне у Ветеї, 1880, Мішель Моне та Жан-П'єр Ошеде

Бували часи, коли Ернест Ошеде повертався відвідати свою дружину та дітей у послідовних будинках Моне: Ветей, Пуассі та Живерні. У ці часи Моне залишав дім. Однак розлука з Алісою дуже засмучувала Моне, він переживав кошмари та взагалі не міг малювати.[23]

Остання поїздка Моне на етюди до Етрета збігається в часі з присутністю Ернеста Ошеде на святкуванні дня народження його дружини в Живерні. Моне «знищений» цим поворотом подій, і хоча він визнає, що краще б не надсилати мадам Ошеде такий похмурий звіт, він не може втриматися, щоб не сповістити її про свій біль. Окрім нав’язливих думок про неї, Моне також стверджує, що невпинно турбується про «наших двох малюків, таких милих і славних». Тут маються на увазі син Камілли Моне Мішель (нар. 1878) та син Аліс Ошеде Жан-П’єр (нар. 1877); натяк у цьому фрагменті, як і в інших місцях їхнього листування, може полягати в тому, що Моне є батьком обох хлопчиків.

— (Steven Z. Levine) Перш ніж родини Моне та Ошеде переїхали до Пуассі, Ернест Ошеде відмовився сплачувати свою частку витрат на утримання Аліси та дітей. [24]

У 1886 році він з'явився та зажадав, щоб його дружина та діти повернулися з ним до Парижа, але Аліса залишилася з Моне.[25]

Лист Клода Моне про смерть Аліси Ошеде

Стосунки з Клодом Моне

Джон Сінгер Сарджент, картина Клода Моне «На узліссі», 1885 - колекція Тейт

Після смерті Камілли Донсьє в 1879 році, Моне та Аліса (разом з дітьми з двох родин) продовжували жити разом у Пуассі, а пізніше в Живерні.[26] Все ще одружена з Ернестом Ошеде та живучи з Клодом Моне, паризька газета «Le Gaulois» у 1880 році заявила, що Аліса була «чарівною дружиною» Моне.[27]

Ернест Ошеде помер у 1891 році, тоді Аліса Ошеде одружилася з Моне у 1892 році.

Мадам Ошеде походила з родини представників середнього класу вищого прошарку (буржуазії) і, попри неврегульований характер її стосунків із Моне (до їхнього одруження в 1892 році), вона привнесла в їхній дім елемент добропорядності, який жителям села було легше прийняти, ніж легковажну, трохи скандальну атмосферу «мистецького» дому... Зі сповненою любові авторитетністю вона керувала вихованням не лише своїх шістьох дітей, а й двох синів Моне.[28]

— Monet's Years at Giverny: Beyond Impressionism, Metropolitan Museum of Art

Аліса Ошеде померла 19 травня 1911 року. [29] Її смерть глибоко вразила чоловіка. У ніч її смерті він написав своєму другові, Гюставу Жеффруа, французькому історику мистецтва та романісту:

«Мій бідний друже, все скінчено. Моя кохана супутниця померла сьогодні вранці о 4:00. Я в розпачі, я розгублений. Твій друг, Клод Моне».

Цей лист виставлений в одній із кімнат Фонду Моне в Живерні .

Картини з Алісою Ошеде

Деякі з картин Аліси Ошеде Моне: [30] [31]

  • Клод Моне, «Сніданок під шатром», Живерні, 1888
  • Джон Сінгер Сарджент, Мадам Ошеде та її син у саду Моне, Живерні, 1888
  • Джон Сінгер Сарджент, картина Клода Моне «На узліссі», 1885 [32] або 1888 [33]

У масовій культурі

Аманда Рут зіграла Алісу Ошеде в документальній драмі BBC 2006 року «Імпресіоністи» .

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #136221440 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Michael Legrand Genealogy. GeneaNet.
  4. ↑ Denis Lucien Alphonse Raingo. geni_family_tree (амер.). 19 листопада 1802. Процитовано 31 грудня 2023.
  5. ↑ Raingo. Marc Maison. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 20 червня 2026.
  6. ↑ Museyon Guides (1 липня 2011). Art + Paris Impressionists & Post-Impressionists: The Ultimate Guide to Artists, Paintings and Places in Paris and Normandy. Museyon Guides. с. 30. ISBN 978-1-938450-24-2.
  7. ↑ Museyon Guides (1 липня 2011). Art + Paris Impressionists & Post-Impressionists: The Ultimate Guide to Artists, Paintings and Places in Paris and Normandy. Museyon Guides. с. 266. ISBN 978-1-938450-24-2.
  8. ↑ Alice Raingo. geni_family_tree (амер.). 19 лютого 1844. Процитовано 31 грудня 2023.
  9. ↑ Alice Hoschedé : compagne de Monet à Giverny (фр.). Paris City Vision. Процитовано 20 червня 2026.
  10. ↑ Sue Roe (2006). The private lives of the impressionists. New York: Harper Collins Publishers. с. 157. ISBN 0-06-054558-5.
  11. ↑ Parcours patrimoine : Château et parc de Rottembourg. Montgeron (fr-FR) . Процитовано 31 грудня 2023.
  12. ↑ Daniel Wildenstein (1996). Monet: Catalogue raisonné - Werkverzeichnis, Volume II: Nos. 1–968 (фр.) (англ.) (нім.). Wildenstein Institute and Taschen. с. 169—170. ISBN 3-8228-8759-5. Процитовано 1 січня 2024.
  13. ↑ Daniel Wildenstein (1996). Monet: Catalogue raisonné - Werkverzeichnis, Volume II: Nos. 1–968 (фр.) (англ.) (нім.). Wildenstein Institute and Taschen. с. 171. ISBN 3-8228-8759-5. Процитовано 1 січня 2024.
  14. ↑ Daniel Wildenstein (1996). Monet: Catalogue raisonné - Werkverzeichnis, Volume II: Nos. 1–968 (фр.) (англ.) (нім.). Wildenstein Institute and Taschen. с. 170—171. ISBN 3-8228-8759-5. Процитовано 1 січня 2024.
  15. ↑ Claude Monet (1876). La Chasse. Процитовано 1 січня 2024.
  16. ↑ Daniel Wildenstein (1996). Monet: Catalogue raisonné - Werkverzeichnis, Volume II: Nos. 1–968 (фр.) (англ.) (нім.). Wildenstein Institute and Taschen. с. 175—176. ISBN 3-8228-8759-5. Процитовано 1 січня 2024.
  17. ↑ Daniel Wildenstein (1996). Monet: Catalogue raisonné - Werkverzeichnis, Volume IV: Nos. 1596–1983 et les Grandes Décorations (фр.) (англ.) (нім.). Wildenstein Institute and Taschen. с. 944. ISBN 3-8228-8759-5. Процитовано 1 січня 2024.
  18. ↑ Terry W. Strieter (1999). Nineteenth-century European Art: A Topical Dictionary. Greenwood Publishing Group. с. 103–104. ISBN 978-0-313-29898-1.
  19. ↑ Les Dindons - Claude Monet | Musée d'Orsay. www.musee-orsay.fr. Процитовано 31 грудня 2023.
  20. ↑ Christopher Heinrich (2000). Monet. Taschen. с. 54.
  21. ↑ Museyon Guides (1 липня 2011). Art + Paris Impressionists & Post-Impressionists: The Ultimate Guide to Artists, Paintings and Places in Paris and Normandy. Museyon Guides. с. 23, 29—30. ISBN 978-1-938450-24-2.
  22. ↑ Camille Doncieux. monetpainting.net. Архів оригіналу за 10 червня 2014. Процитовано 29 серпня 2014.
  23. ↑ Steven Z. Levine; Claude Monet (Січень 1994). Monet, Narcissus, and Self-Reflection: The Modernist Myth of the Self. University of Chicago Press. с. 27, 53. ISBN 978-0-226-47544-8.
  24. ↑ Mary McAuliffe (16 травня 2011). Dawn of the Belle Epoque: The Paris of Monet, Zola, Bernhardt, Eiffel, Debussy, Clemenceau, and Their Friends. Rowman & Littlefield Publishers. с. 113. ISBN 978-1-4422-0929-9.
  25. ↑ Mary McAuliffe (16 травня 2011). Dawn of the Belle Epoque: The Paris of Monet, Zola, Bernhardt, Eiffel, Debussy, Clemenceau, and Their Friends. Rowman & Littlefield Publishers. с. 165—166. ISBN 978-1-4422-0929-9.
  26. ↑ Museyon Guides (1 липня 2011). Art + Paris Impressionists & Post-Impressionists: The Ultimate Guide to Artists, Paintings and Places in Paris and Normandy. Museyon Guides. с. 23, 29—30. ISBN 978-1-938450-24-2.
  27. ↑ Museyon Guides (1 липня 2011). Art + Paris Impressionists & Post-Impressionists: The Ultimate Guide to Artists, Paintings and Places in Paris and Normandy. Museyon. с. 30. ISBN 978-0-9822320-9-5.
  28. ↑ Monet's Years at Giverny: Beyond Impressionism. Metropolitan Museum of Art. 1978. с. 16. ISBN 978-0-87099-174-5.
  29. ↑ Claude Monet biography. giverny.org. Архів оригіналу за 21 червня 2007. Процитовано 23 січня 2008.
  30. ↑ Terry W. Strieter (1999). Nineteenth-century European Art: A Topical Dictionary. Greenwood Publishing Group. с. 103–104. ISBN 978-0-313-29898-1.
  31. ↑ Le jeune Monet trouva l'inspiration à Montgeron. leparisien.fr (фр.). 7 липня 2009. Процитовано 31 грудня 2023.
  32. ↑ Tate. ‘Claude Monet Painting by the Edge of a Wood‘, John Singer Sargent, ?1885. Tate (брит.). Процитовано 1 січня 2024.
  33. ↑ Terry W. Strieter (1999). Nineteenth-century European Art: A Topical Dictionary. Greenwood Publishing Group. с. 103–104. ISBN 978-0-313-29898-1.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).