YaChudo

Аль-Газалі

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Аль-Газалі.
Аль-Газалі
أبو حامد الغزالي
араб. أبو حامد محمد بن محمد الغزالي Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1058
Тус, Іран[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер19 грудня 1111
Тус, Іран[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняМешхед Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоАббасидський халіфат
Місце проживанняНішапур
Багдад
Дамаск
Єрусалим Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфілософ, mutakallim, автобіограф, поет, факіх, редактор журналу, журналіст, суфій, богослов Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьісламська філософія, суфізм, калам і ісламська етикаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякитеолог, філософ, суфій
ВчителіAl-Juwaynid[1] і Abū ‘Alī al-Fadl b. Muhammad al-Fāramidhīd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніAbu Bakr ibn al-Arabid Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовперська[1] і арабська[3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладNizamiyya of Baghdadd Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusThe Alchemy of Happinessd, The Incoherence of the Philosophersd, The Revival of the Religious Sciencesd, The Moderation in Beliefd і On Legal theory of Muslim Jurisprudenced Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіясунізм, іслам
Брати, сестриAhmad Ghazalid[1] Редагувати інформацію у Вікіданих

Газа́лі, повне ім'я Абу-Хамід Мухаммад ібн-Мухаммад аль-Газалі (1058, Тус — 19 грудня 1111, Тус[5]) — мусульманський теолог, філософ, суфій. Відомий на Заході під латинізованим ім'ям Альгазель (лат. Algazelus, або Algazel) - середньовічний ісламський богослов і полімат. Він відомий як один з найвидатніших і найвпливовіших правознавців, теоретиків права, муфтіїв, філософів, теологів, логіків і містиків в історії ісламу.[6] [7] [8] [9]

Викладав законознавство в багдадському медресе Нізамія, зробив внесок в розвиток каламу ашаритського тлумачення. У своїй головній праці «Воскресіння наук про віру» («Іхйа улум ад-Дін») розробив релігійно-філософську та етичну доктрину, в якій об'єднав догмати сунітського традиціоналізму з ідеалами суфізму (наприклад доповнив обрядність шаріату, ритуалами суфізму).

Розглядаючи питання про свободу волі людини і божественне її призначення, Газалі розвивав концепцію «привласнення» — касба, за якою людина вільна вибирати між поганими і добрими вчинками, що начебто пропонуються їй Алахом, і тому несе за них відповідальність. У ряді творів розгорнув полеміку з мусульманськими філософами, представниками східного аристотелізму (Аль-Фарабі, Ібн Сіна та іншими), з проблем вічності світу, теорії причинності тощо. Викладаючи погляди філософів, фактично сприяв їх розповсюдженню в мусульманському світі.

Його вважають муджаддідом XI століття,[10] [11] — оновлювачем віри, який, згідно з пророцьким хадисом, з'являється раз на 100 років, щоб відродити віру ісламської громади.[12] [13] [14] Твори Аль-Газалі були настільки високо оцінені його сучасниками, що йому було присвоєно почесне звання «Доказ ісламу» (Худжат аль-іслам).[15] Аль-Газалі був видатним муджтахідом у шафіїтській школі права.[16]

Біографія

Абу Хамід аль-Газалі народився в 1058.[17] Його сім'я жила в Тусі й мала перське походження. Батько Абу Хаміда був прядильником вовни. Він рано пішов із життя, і вихованням Абу Хаміда та його брата Абуль-Футуха Ахмада зайнявся один із друзів батька. Незабаром спадок, залишений батьком, вичерпався, і, оскільки друг батька сам був дуже бідний, він запропонував братам вступити до медресе як учні, щоб прогодувати себе.

У 1070 році аль-Газалі разом з братом переїхали в Джурджан (Горган) для продовження навчання в імама Ахмада ар-Разікані та Абуль-Касіма Джурджіані. У 1080 році аль-Газалі поїхав до Нішапуру, щоб стати учнем відомого мусульманського вченого Абуль-Маалі аль-Джувайні (пом. 1085), відомого як Імам аль-Харамайн.[18] В імама аль-Джувайні Абу Хамід вивчав фікх, усуль аль-фікх, ашаритський калам та інші дисципліни. Серед вчителів аль-Газалі, що навчили його тонкощам суфізму, були Фазл ібн Мухаммад аль-Фарамізі (учень Абуль-Касіма аль-Кушайрі) і Юсуф ан-Насадж.

Мавзолей Харун (Харун ар-Рашида) в Тусі, Мавзолей аль-Газалі ймовірно розташовувався біля входу
Вважається, що ця будівля — гробниця аль-Газалі

Після того як молодого Абу-Хаміда помітив сельджуцький візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-Арабі[19].

1092 року Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина.

1095-го аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів.

У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі.

Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся до Тусу, де жив у келії, навчаючи молодих послідовників суфійського способу життя.

Аль-Газалі помер 19 грудня 1111 року. За словами Абд аль-Гафіра аль-Фарісі, у нього було кілька дочок, але не було синів.[20] Його поховали поблизу його дому в Тусі, Іран.[21]

Приналежність до школи

Аль-Газалі зробив значний внесок у формування систематичного погляду на суфізм, його інтеграцію та визнання в рамках основного ісламу. Як вчений-ісламознавець,[22][23] він належав до шафіїтської школи ісламської юриспруденції та до ашаритської школи теології.[24] Аль-Газалі отримав багато титулів, таких як Зейн аль-Дін (زين الدين) та Худжат аль-Іслам (حجة الإسلام).[25][26][27][28]

Його вважають ключовою постаттю впливової школи ашаритів у ранній мусульманській філософії та найважливішим критиком мутазілітів. Однак, він обрав дещо іншу позицію порівняно з ашаритами. Його переконання та погляди в деяких аспектах відрізняються від ортодоксальної школи ашаритів.[29][30][31]

Праці

Аль-Газалі написав понад 70 книг, присвячених питанням науки, філософії, ісламу й суфізму.[32][33][34] Відомо також, що він написав фетву проти королів Тайфи в Аль-Андалусі, в якій назвав їх безпринципними, непридатними до правління та такими, що їх слід усунути від влади. Цю фетву Юсуф ібн Ташфін використав для виправдання свого завоювання Аль-Андалусу.[35]

Непослідовність філософів

Книга Непослідовність філософів знаменує собою значну зміну в ісламській епістемології. Знайомство зі скептицизмом змусило Аль-Газалі стати на позиції теологічного оказіоналізму — віри в те, що причиною всіх подій є не матеріальні передумови, а безпосередня воля Бога.

Непослідовність стала також поворотним пунктом у ставленні ісламської філософії до Арістотеля й Платона. Під вогонь критики Аль-Газалі потрапила фаласіфа — нестрого визначена група філософів, які з 8 по 11 століття черпали мудрість у книгах стародавніх греків. До цієї групи належав, зокрема, Авіцена. Для Аль-Газалі Арістотель, Сократ, Платон та інші грецькі мислителі — невірні, а ті, хто використовує їхні методи й ідеї, служать тільки викривленню й спотворенню віри.

У наступному столітті Аверроес відповів на критику Аль-Газалі працею Непослідовність непослідовності, але на той час загальна антигрецька тенденція серед ісламських мислителів уже утвердилася.

Воскресіння наук про віру

Воскресіння наук про віру охоплює усі області ісламських наук: юриспруденцію, теологію та суфізм. Книга складається з чотирьох великих частин: Акти поклоніння, Норми щоденного життя, Шлях до загибелі та Шлях до спасіння. Аль-Газалі написав також скорочений виклад змісту книги перською мовою під назвою Алхімія щастя.

Алхімія щастя

«Алхімія щастя» — це переписана версія твору «Відродження релігійних наук». Після екзистенційної кризи, яка змусила його повністю переглянути свій спосіб життя та підхід до релігії, Аль-Газалі створив «Алхімію щастя».[36]

Дисциплінування душі

Одним з ключових розділів праці Газалі « Відродження релігійних наук» є «Виховання душі», присвячений внутрішнім конфліктам, з якими кожен мусульманин стикається протягом свого життя.[37] Перший розділ здебільшого присвячений тому, як людина може розвивати в собі позитивні якості та благородні риси характеру. Другий розділ має більш конкретну спрямованість: сексуальне задоволення та обжерливість.[37] Тут Газалі стверджує, що справді кожна людина відчуває ці бажання та потреби, і що прагнення до них є природним.[37] Однак ісламський пророк Мухаммед чітко заявляє, що людині необхідно дотримуватися золотої середини, щоб вірно слідувати принципам ісламу. Кінцева мета, яку Газалі викладає не тільки в цих двох розділах, а й у всій книзі «Відродження релігійних наук», полягає в тому, що в усіх аспектах душі людини має бути помірність, рівновага. Ці два розділи були, відповідно, 22-м і 23-м розділами у книзі Газалі «Відродження релігійних наук».[37]

Вічність світу

Аль-Газалі виклав свою критику арістотелівської точки зору щодо створення світу у праці «Вічність світу». Аль-Газалі, по суті, формулює два основні аргументи проти того, що він вважає блюзнірським способом мислення. В основі арістотелівського підходу лежить концепція, згідно з якою рух завжди передує руху, або, іншими словами, одна сила завжди породжує іншу силу, а отже, щоб сила виникла, на неї має діяти інша сила.[38] Це означає, що, по суті, час простягається нескінченно як у майбутнє, так і в минуле, що, відповідно, доводить: Бог не створив Всесвіт у якийсь конкретний момент часу. Аль-Газалі заперечує це, спочатку стверджуючи, що якби світ був створений з точними межами, то в його нинішньому вигляді не було б потреби в часі, що передував створенню світу Богом.[38]

Економічна філософія

На економічну філософію Аль-Газалі в першу чергу вплинули його ісламські переконання. Він стверджував, що важливість економічної діяльності полягає як у її користі для суспільства, так і в її необхідності для порятунку.[39]

Він встановив три цілі економічної діяльності, які, на його думку, були частиною релігійного обов'язку людини: «досягнення самозабезпечення для виживання; забезпечення добробуту свого потомства; та надання допомоги тим, хто зазнає економічних труднощів».[40] Він стверджував, що життя на рівні прожиткового мінімуму, або життя, що забезпечує тільки основні потреби своєї сім'ї, не є прийнятною практикою для широких мас населення через шкідливі наслідки, які, на його думку, це може мати для економіки, але він визнавав, що деякі люди можуть за власним бажанням вибрати такий спосіб життя заради свого особистого релігійного шляху. З іншого боку, він не схвалював купівлю або володіння надмірною кількістю матеріальних благ, пропонуючи віддавати додаткові зароблені гроші на потреби бідних.[40]

Аль-Газалі вважав, що нав'язування рівності доходів у суспільстві не повинно бути необхідністю. Натомість він закликав людей керуватися «духом ісламського братерства», заохочуючи їх добровільно ділитися своїм багатством. Однак він визнавав, що цей ідеал не є загальноприйнятим. ЗНа його думку, зароблене багатство може служити двом потенційним цілям. Перша — для власного блага, що включає підтримання власного здоров'я та здоров'я своєї родини, а також турботу про інших і участь у діях, корисних для ісламської спільноти. Інша — те, що аль-Газалі вважав зловживанням, тобто егоїстичне витрачання багатства на розкішні або непотрібні матеріальні речі.[41]

Що стосується торгівлі, аль-Газалі обговорював необхідність обміну товарами між сусідніми містами, а також між більш віддаленими країнами, оскільки це дозволяє більшій кількості людей в різних місцях отримати доступ до більшої кількості товарів, які можуть бути необхідними, але поки що недоступними. Він визнавав необхідність торгівлі та її загальний позитивний вплив на економіку, але заробляння грошей таким чином, на його думку, не можна вважати найдоброчеснішим заняттям. Він не підтримував людей, які отримували «надмірний» прибуток від своїх торгових продажів.[42]

Титули

Твори Аль-Газалі високо оцінені в ісламському світі. Він отримав багато титулів, серед них Худжатуль-Ислам (араб. حجة الاسلام довід ісламу), Зайнуд-дин (араб. زین الدین краса релігії), Шарафуль-А'імма (араб. شرف الائمة честь імамів) та інші. Такі ісламські богослови як аз-Захабі, ас-Суюті, ан-Нававі, Ібн Асакір вважали його «оновлювачем» V століття хіджри. Багатогранність вчення аль-Газалі стала причиною того, що мусульманські догматики одночасно піддавали його критиці й звеличували як «доказ ісламу». У сучасному світі аль-Газалі вважається одним з найавторитетніших ісламських теологів. Шейх Хамза Юсуф пише про нього як про людину, яка «буквально врятувала іслам».[43]

Після того як аль-Газалі будучи ще молодим чоловіком написав книгу «аль-Манхуль фі усуль аль-фікх» (Основи ісламського права, 1109), його вчитель Абдул-Малік аль-Джувейні сказав: «Ти поховав мене, в той час, коли я ще живий, невже ти не міг потерпіти, поки я помру. Твоя книга покриває мою книгу».[44]

Хафіз аз-Захабі (пом. в 1348) в біографії аль-Газалі писав: «Аль-Газалі, шейх, імам, океан знань, довід Ісламу, феномен свого часу, краса релігії, Абу Хамід Мухаммад ібн Мухаммад ібн Мухаммад ібн Мухаммад ібн Ахмад ат-Тусі аш-Шафії аль-Газалі. Автор багатьох творів, дуже дотепний. На початку навчався ісламському праву у своєму місті, потім переїхав до Найсабура і знаходився в гуртку студентів, навчався в імама аль-Харамайн,і за короткий час засвоїв ісламське право, став красномовним і вправним у дискусії й був основним серед тих, хто брав участь у дискусіях».[45]

Вплив Аль-Газалі на світову філософію та світогляд

Аль-Газалі значно вплинув як на мусульманських, так і на християнських середньовічних філософів.

Маргарет Сміт відзначала у книзі Аль-Газалі: містик (Лондон, 1944): «Немає сумніву в тому, що працям Аль-Газалі судилося бути серед перших із тих, що привернули увагу цих європейських учених. Найвизначнішим із християнських авторів, на яких вплинув Аль-Газалі був св. Тома Аквінський (1225—1274), який вивчав арабську літературу й визнавав, що почерпнув із неї. Він навчався в Неапольському університеті, де в ті часи домінував вплив арабської літератури й культури». Крім того, інтерес Томи Аквінського до ісламської філософії пояснювався також проникненню в Європу, особливо в Сорбонну, аверроїзму.

Аль-Газалі в ісламі можна порівняти з Томою Аквінським в християнстві, хоча вони дуже відрізнялися методами й переконаннями. Тоді як Аль-Газалі відкидав неісламських філософів на зразок Арістотеля через брак у них віри, Аквінський увібрав філософію стародавніх греків та римлян і знайшов для неї місце у власних творах.


Вплив на єврейську думку

У XII — XIII століттях єврейське населення мусульманської Іспанії активно володіло арабською мовою, і єврейські мислителі могли безпосередньо сприймати арабську літературу. Єгуда Галеві у своїх полемічних роботах проти Аристотеля слідував позиції аль-Газалі («Самоспростування філософів»), протиставляючи нечіткість філософії математики та логіки. Абрахам ібн Дауд у творі «Емуна Рама» (івр. אמונה רמה «Підвищена віра») навпаки слідував Авіценні та аль-Газалі в концепції волі, наміру та екстазу (по роботі аль-Газалі «Наміри філософів»).[46]

Надалі твори аль-Газалі багаторазово перекладалися на єврейську мову, одним із перших перекладачів був Ісаак Альбалаг (Isaac Albalag). Його роботи мали великий резонанс, після нього з'явилися ще два переклади.[47]

Єврейські переклади «Намірів філософів» Аль-Газалі під назвою «De'ôt ha-Fîlôsôfîm» або «Kavvanôt ha-Fîlôsôfîm» стали чи не найпоширенішими філософськими текстами серед європейських євреїв.

Витяги з аль-Газалі включали до своїх творів про єврейський закон і спосіб життя такі мислителі, як Маймонід, Авраам Хасід, Обадія Маймонід, Авраам ібн-Хасдай і каббаліст Авраам Гавісон з Тлемсена.

Скептицизм

Раціоналізм Газалі, спроби поставити під сумнів причинність і розірвати зв'язки між причинами та наслідками, які можуть виявитися не чим іншим, як простою послідовністю подій, — коментується багатьма авторами як передвістя сучасного скептицизму.[48]

Аль-Газалі та Декарт

Схожість між другою главою праці «Помилки та визволення» та першою главою «Метафізичних роздумів» Декарта очевидна. є очевидною. Вперше на неї з подивом звернув увагу Джордж Генрі Льюїс у 1846 році у своїй праці «Біографічній історії філософії»[49].

Обидва тексти виходять із радикального скептицизму, щоб обґрунтувати саму можливість людського пізнання, шляхом критичного аналізу надійності чуттів та сумніву щодо надійності розуму.

Питання про те, чи мав Аль-Газалі прямий чи опосередкований вплив на Декарта — що часто заперечується європейськими істориками — досі залишається предметом жвавих дискусій серед арабських[50] та мусульманських істориків філософії.

Проте з подібності між першою з шести «Роздумів» та твором «Помилка і визволення» не можна зробити висновок про збіг поглядів їхніх авторів.[51] Мета підходу Декарта — підтвердити легітимність природничих наук, заснованих на математиці; мета підходу аль-Газалі — встановити ієрархію наук, у якій світські науки підпорядковуються релігійним.[52] Декарт знаходить вихід із сумнівів у науковому розумі, Аль-Газалі — у містицизмі. Природне світло, світло розуму, не можна плутати зі світлом, яке походить від Бога, щоб осяяти містика.[53] «Не тільки їхні висновки дуже відрізняються, але й самі початкові скептичні кроки кардинально розходяться».[54] Декарт пише «Роздуми про метод» як вступ до своїх наукових праць («Діоптрика», «Метеори» та «Геометрія»)[55], тоді як Аль-Газалі практично не цікавився цими науками: про це свідчить його бібліографія.[56]

Філософія Аль-Газалі сьогодні

Вільям Лейн Крейґ, філософ-аналітик, який спеціалізується на питаннях релігії, відстоює (у своїй докторській дисертації, у низці подальших наукових праць та під час публічних дебатів) «космологічний аргумент калам» (kalâm cosmological argument) — аргумент на користь існування Бога, формулювання якого та значну частину обґрунтування він запозичив у Аль-Газалі, як це викладено у праці «Помірність у вірі» (Аль-Іктісад фі аль-і'тікад); Вільям Лейн Крейґ зробив значний внесок у відродження цього аргументу в рамках аналітичної філософії релігії.[57]

Пам'ять

9 грудня 2022 року в Карачі (Пакістан) відкрився ісламський державний Університет Аль-Газалі.[58]

Примітки

  1. ↑ а б в г д Encyclopædia Iranica / N. Sims-Williams, A. Ashraf, H. Borjian et al. — USA: Columbia University, 1982. — ISSN 2330-4804
  2. ↑ а б AA.VV. Encyclopaedia of Islam, Encyclopédie de l’Islam — 1991. — Vol. 2. — P. 1038.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ ḠAZĀLĪ, ABŪ ḤĀMED MOḤAMMAD. Encyclopaedia Iranica (амер.). Процитовано 3 грудня 2025.
  6. ↑ Banuazizi, Ali; Weiner, Myron (Березень 1994). The Politics of Social Transformation in Afghanistan, Iran, and Pakistan. Syracuse University Press. с. 108. ISBN 9780815626091.
  7. ↑ Al-ghazali. The Columbia Encyclopedia. Процитовано 18 серпня 2025.
  8. ↑ Adamec, Ludwig W. (2009). Historical Dictionary of Islam. Scarecrow Press. с. 109. ISBN 978-0810861619.
  9. ↑ Griffel, Frank (2016). Al-Ghazali. У Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2016). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
  10. ↑ William Montgomery Watt, Al-Ghazali: The Muslim Intellectual, p. 180.
  11. ↑ Rosmizi, Mohd; Yucel, Salih (2016). The Mujaddid of his age: Al-Ghazali and his inner spiritual journey. UMRAN - International Journal of Islamic and Civilizational Studies (English) . 3 (2): 1—12. doi:10.11113/umran2016.3n2.56. ISSN 2289-8204.
  12. ↑ Smith, Jane I. (19 листопада 2009). Islam in America. Columbia University Press. с. 36. ISBN 978-0231519991.
  13. ↑ Dhahabi, Siyar, 4.566
  14. ↑ Oxtoby, Willard Gurdon (1996). Oxford University Press. с. 421. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  15. ↑ Janin, Hunt (2005). The Pursuit of Learning in the Islamic World. McFarland. с. 83. ISBN 0786419547.
  16. ↑ Al Beirawi, Abu Ismael (12 квітня 2016). Essays on Ijtihad in the 21st Century. CreateSpace. с. 35. ISBN 9781539995036.
  17. ↑ Ибрагим, Сагадеев, 1991.
  18. ↑ Имам аль-Харамайн означает «имам двух харамов» (Мекки и Медины)
  19. ↑ The Encyclopaedia of Islam. New edition. Prepared by a number of leading orientalists. Edited by B. Lewis, VLMenage, Ch.Pellat and J. Schancht. Volume III: H-Iram. Fascicules 51-52, Al-Husri — Ibn al-Furat. E. J. Brill, Leiden; Luzac & C °, London, 1968, p. 707: «In 489/1096 he performed the Pilgrimage, after which he returned to Baghdad and studied under Abu Hamid al-Ghazali and others».
  20. ↑ Griffel, Frank (2009). Al-Ghazālī's Philosophical Theology. Oxford: Oxford University Press. ISBN 9780195331622.
  21. ↑ zirrar (21 травня 2019). Finding Imam Al-Ghazali. Zirrar (амер.). Процитовано 26 лютого 2026.
  22. ↑ Meri, Josef W.; Bacharach, Jere L. (2006). Medieval Islamic Civilization: A-K. Taylor and Francis. с. 293. ISBN 978-0415966917.
  23. ↑ Böwering, Gerhard; Crone, Patricia (2013). The Princeton Encyclopedia of Islamic Political Thought. Princeton University Press. с. 191. ISBN 978-0691134840. Ghazali (ca. 1058–1111) Abu Hamid Muhammad b. Muhammad al-Ghazali al-Tusi (the "Proof of Islam") is the most renowned Sunni theologian of the Seljuq period (1038–1194).
  24. ↑ R.M. Frank, Al-Ghazali and the Ashʿarite School, Duke University Press, London 1994
  25. ↑ Janin, Hunt (2005). The Pursuit of Learning in the Islamic World. McFarland. с. 83. ISBN 0786419547.
  26. ↑ Smith, Jane I. (19 листопада 2009). Islam in America. Columbia University Press. с. 36. ISBN 978-0231519991.
  27. ↑ Dhahabi, Siyar, 4.566
  28. ↑ Oxtoby, Willard Gurdon (1996). Oxford University Press. с. 421. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  29. ↑ R.M. Frank, Al-Ghazali and the Ashʿarite School, Duke University Press, London 1994
  30. ↑ A.C. Brown, Jonathan (2009). Hadith: Muhammad's Legacy in the Medieval and Modern World (Foundations of Islam). Oneworld Publications. с. 179. ISBN 978-1851686636.
  31. ↑ Leaman, Oliver (2006). The Qur'an: An Encyclopedia. Taylor & Francis. с. 84. ISBN 978-0415326391.
  32. ↑ «about five dozen authentic works, in addition to which some 300 other titles of works of uncertain, doubtful, or spurious authorship, many of them duplicates owing to varying titles, are cited in Muslim bibliographical literature. […] Already Ebn Ṭofayl (d. 581/1185, q.v.) observed that Ḡazālī wrote for different audiences, ordinary men and the elite (pp. 69-72), and Ḡazālī himself completed the rather moderate theological treatise, Eljām al-ʿawāmmʿan ʿelm al-kalām „The restraining of ordinary men from theology,“ in the last month before his death» Encyclopedia Iranica.
  33. ↑ Griffel, Frank (2016). Al-Ghazali. У Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2016). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
  34. ↑ Böwering, Gerhard; Crone, Patricia; Mirza, Mahan; Kadi, Wadad; Zaman, Muhammad Qasim; Stewart, Devin J. (2013). The Princeton Encyclopedia of Islamic Political Thought (англ.). Princeton University Press. с. 191. ISBN 978-0691134840.
  35. ↑ Alkhateeb, Firas (15 листопада 2017). Lost Islamic History: Reclaiming Muslim Civilisation from the Past (англ.). Oxford University Press. ISBN 978-1-84904-977-1.
  36. ↑ Translated into English by Mohammed Asim Bilal and available at archive.org
  37. ↑ а б в г Winter, T.J (2016). Al-Ghazali on Disciplining the Soul and on Breaking the Two Desires. The Islamic Text Society.
  38. ↑ а б Griffel, Frank (2016). Al-Ghazali. У Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2016). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
  39. ↑ Ghazanfar, Shaikh Mohammad; Islahi, Abdul Azim (1997). Economic Thought of Al-Ghazali (PDF). Islamic Economics Research Series, King Abdulaziz University. Jeddah, Saudi Arabia: Scientific Publishing Centre, King Abdulaziz University. с. 13. ISBN 978-9960-06-574-8.
  40. ↑ а б Ghazanfar, Shaikh Mohammad; Islahi, Abdul Azim (1997). Economic Thought of Al-Ghazali (PDF). Islamic Economics Research Series, King Abdulaziz University. Jeddah, Saudi Arabia: Scientific Publishing Centre, King Abdulaziz University. с. 13. ISBN 978-9960-06-574-8.
  41. ↑ Ghazanfar, Shaikh Mohammad; Islahi, Abdul Azim (1997). Economic Thought of Al-Ghazali (PDF). Islamic Economics Research Series, King Abdulaziz University. Jeddah, Saudi Arabia: Scientific Publishing Centre, King Abdulaziz University. с. 13. ISBN 978-9960-06-574-8.
  42. ↑ Ghazanfar, Shaikh Mohammad; Islahi, Abdul Azim (1997). Economic Thought of Al-Ghazali (PDF). Islamic Economics Research Series, King Abdulaziz University. Jeddah, Saudi Arabia: Scientific Publishing Centre, King Abdulaziz University. с. 13. ISBN 978-9960-06-574-8.
  43. ↑ Transcript for Alchemy of Happiness Архівна копія на сайті Wayback Machine. / Sheikh Hamza Yusuf
  44. ↑ Аз-Захаби «Сияр а'лям ан-нубаля», том 19, стр. 335
  45. ↑ Аз-Захаби «Сияр а'лям ан-нубаля», том 9, стр. 323
  46. ↑ GHAZĀLĪ, ABU ḤAMID MUḤAMMAD IBN MUḤAM-MAD AL-TŪSĪ AL-, Influence on Jewish Philosophy. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 10 липня 2011.
  47. ↑ GHAZĀLĪ, ABU ḤAMID MUḤAMMAD IBN MUḤAM-MAD AL-TŪSĪ AL-, Influence on Jewish Philosophy. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 10 липня 2011.
  48. ↑ Степанянц, 1995.
  49. ↑ Franck Griffel (2011). The Western Reception of al-Ghazālī’s Cosmology from the Middle Ages to the 21st Century (PDF). Divan: Disiplinlerarası Çalışmalar Dergisi (англ.): 41 et 42.
  50. ↑ Franck Griffel (2011). The Western Reception of al-Ghazālī’s Cosmology from the Middle Ages to the 21st Century (PDF). Divan: Disiplinlerarası Çalışmalar Dergisi (англ.): 41 et 42.
  51. ↑ " Nous nous élevons contre les rapprochements — à notre avis abusifs — qui ont été faits entre la démarche d'al-Ghazali et celle de certains philosophes européens modernes, par exemple entre le doute d'al-Ghazali et celui de Descartes, entre la conception de la causalité chez al Ghazali et chez David Hume. Ce sont de vaines hypothèses, dénuées de tout fondement sérieux. " A. Badawi. " L'évolution spirituelle d'al-Ghazali " in Le courrier de l'Unesco, novembre 1986
  52. ↑ Alexander TREIGER. Al-Ghazali's Classifications of the Sciences and Descriptions of the Highest Theoretical Science. 2011.
  53. ↑ Roger Arnaldez (juillet–septembre 1960). L'œuvre de Fakhr al-Dīn al-Rāzi, commentateur du Coran et philosophe. Cahiers de civilisation médiévale, 3e année (n°11): 310.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  54. ↑ ZAMIR, SYED RIZWAN (2010). Descartes and Al-Ghazālī: Doubt, Certitude and Light. Islamic Studies. 49 (2): 219–251. ISSN 0578-8072. Процитовано 4 листопада 2022.
  55. ↑ Geneviève Rodis-Lewis (1971). L'œuvre de Descartes. Vrin. с. 149.
  56. ↑ al-Ghazali's Oeuvre. www.ghazali.org. Процитовано 19 січня 2022..
  57. ↑ The Kalam Cosmological Argument | Reasonable Faith. www.reasonablefaith.org (англ.). Процитовано 14 січня 2022..
  58. ↑ Ansari, Ayesha Khan (31 січня 2023). Jamia Ghazali granted university status. The Express Tribune (англ.). Процитовано 4 березня 2026.

Джерела

  • Абу Хамид ал-Газали. Правильные весы (ал-Кустас ал-мустаким). — В кн.: Григорян С. Н. Из истории философии народов Средней Азии и Ирана 7–12 вв. М., 1960 (рос.);
  • Керимов Г. М. Газали и суфизм. Баку, 1969 (рос.);
  • Абу Хамид ал-Газали. Воскрешение наук о вере. Избранные главы. М., 1980 (рос.);
  • Игнатенко А. А. Познать непознаваемое (аль-Газали о рациональном познании трансцендентного). — В кн.: Средневековая арабская философия. Проблемы и решения. М., 1998 (рос.)
  • Арістова А. В. Газалі, Абу Хамід аль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Газалі,_Абу_Хамід_аль

Посилання


Сковорода Це незавершена стаття про філософа.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Іран Це незавершена стаття про особу Ірану.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).