Ален Жюппе

Ален Жюппе Alain Juppé
фр. Alain Juppé
Міністр закордонних і європейських справ
27 лютого 2011 — 15 травня 2012
Президент	Ніколя Саркозі
Прем'єр-міністр	Франсуа Фійон
Попередник	Мішель Алліо-Марі
Наступник	Лоран Фабіус
Прем'єр-міністр Франції
18 травня 1995 — 3 червня 1997
Президент	Жак Ширак
Попередник	Едуард Баладюр
Наступник	Ліонель Жоспен
Міністр закордонних справ
30 березня 1993 — 11 травня 1995
Президент	Франсуа Міттеран
Прем'єр-міністр	Едуард Баладюр
Попередник	Ролан Дюма
Наступник	Ерве де Шаретт
Народився	15 серпня 1945 (81 рік) Мон-де-Марсан,  Франція
Відомий як	політик, дипломат, голова уряду, міністр
Місце роботи	Inspection générale des financesd
Громадянство	Франція
Alma mater	Вища нормальна школа, ліцей Людовика Великого, Національна школа адміністрації (1972) і Інститут політичних досліджень (1968)
Політична партія	Союз за Народний Рух
У шлюбі з	Isabelle Juppéd
Релігія	Римокатолик
Нагороди
Підпис	[[Зображення:|128px|class=skin-invert]]
al1jup.com
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Ален Жюппе (фр. Alain Juppé; нар. 15 серпня 1945) — французький державний та громадсько-політичний діяч. Дипломат.

Ален Жюппе народився у 1945 році.

З 1976 — спічрайтер Жака Ширака.

З 1993 по 1995 — міністр закордонних справ Франції в кабінеті Едуара Балладюра.

З 1995 по 1997 — прем'єр-міністр Франції за президентства Жака Ширака

З 1995 по 2004 — одночасно мер Бордо.

З 2002 по 2004 — перший голова Спілки за президентську більшість Франції.

У 2004 — звинувачений в перевитратах державних коштів, незаконному фінансуванні партії «Об'єднання в підтримку республіки» за рахунок коштів Парижу. Засуджений до умовного ув'язнення на 1,5 років та обмеженню в громадянських правах на 5 років та забороні балотуватися у виборні органи влади на 10 років. Після апеляції деякі терміни були скорочені.

У 2005 — займався викладацькою діяльністю, читав лекції в одному із інститутів Монреалю (Канада).

У 2006 — очолив народний рух і демократів-центристів на позачергових виборах до міських зборів Бордо і переміг набравши 56 % голосів виборців, очолив мерію Бордо.

У 2007 — Державний міністр і міністр охорони навколишнього середовища в кабінеті Франсуа Фійона, але після поразки на парламентських виборах оголосив про свою відставку.

З 14 листопада 2010 — Державний міністр, міністр оборони і у справах ветеранів Франції кабінеті Франсуа Фійона.

З 27 лютого 2011 до 15 травня 2012 — міністр закордонних справ Франції.

У листопаді 2016 року посів 2-е місце на праймеріз до Виборів Президента Франції від Республіканської партії, не пустивши до фіналу колишнього президента Ніколя Саркозі.

• Ален Жюппе — Прем'єр-міністр Франції;
• Ерве де Шаретт — міністр закордонних справ Франції;
• Шарль Мійон — міністр оборони Франції;
• Жан-Луї Дебре — міністр внутрішніх справ Франції;
• Ален Мадлен — міністр економіки і фінансів Франції;
• Жак Тубон — міністр юстиції Франції;
• Ів Галлан — міністр промисловості Франції;
• Франсуа Байру — міністр національної освіти, професійного навчання, вищої освіти та досліджень;
• Жак Барро — міністр праці, соціального діалогу і участі;
• П'єр Пасквіні — міністр у справах ветеранів і жертв війни;
• Філіпп Дуст-Блазі — міністр культури Франції;
• Філіпп Вассер — міністр сільського господарства, рибальства і продовольства;
• Корінн Лепаж — міністр охорони навколишнього середовища Франції;
• Жан-Жак де Перетті — міністр заморських територій Франції;
• Бернар Понс — міністр транспорту, регіонального планування і спорядження;
• Роже Романі — міністр у зв'язках із парламентом Франції;
• Елізабет Юбер — міністр охорони здоров'я і страхування по хворобі;
• П'єр-Андре Періссоль — міністр житлового будівництва;
• Франсуа де Пенафьє — міністр туризму Франції;
• Франсуа Фійон — міністр інформаційних технологій і пошти;
• Жан Пуеш — міністр державної служби Франції;
• Жан-П'єр Раффарен — міністр малого і середнього бізнесу, торгівлі і промисловості ремесел;
• Клод Гогуєн — міністр державних реформ, децентралізації і громадянства;
• Колетт Кодаччіоні — міністр солідарності між поколіннями;
• Ерік Рауль — міністр інтеграції і боротьби проти дискримінації;
• Жан Артуа — міністр планування Франції, згодом і міністр економіки і фінансів Франції.

• Ален Жюппе — Прем'єр-міністр Франції;
• Ерве де Шаретт — міністр закордонних справ Франції;
• Шарль Мійон — міністр оборони Франції;
• Жан-Луї Дебре — міністр внутрішніх справ Франції;
• Жан Артуа — міністр економіки і фінансів Франції;
• Жак Тубон — міністр юстиції Франції;
• Франк Боротра — міністр промисловості, пошти та телекомунікацій;
• Франсуа Байру — міністр національної освіти, професійного навчання, вищої освіти та досліджень;
• Жак Барро — міністр праці і соціальних справ;
• Філіпп Дуст-Блазі — міністр культури Франції;
• Філіпп Вассер — міністр сільського господарства, рибальства і продовольства;
• Гі Друт — міністр у справах молоді і спорту Франції;
• Корінн Лепаж — міністр охорони навколишнього середовища Франції;
• Бернар Понс — міністр транспорту, житлового будівництва, туризму і спорядження;
• Роже Романі — міністр у зв'язках із парламентом Франції;
• Домінк Пербен — міністр цивільної служби, державних реформ і децентралізації;
• Жан-Клод Годен — міністр у справах міст і регіонального планування;
• Жан-П'єр Раффарен — міністр малого і середнього бізнесу, торгівлі і промисловості ремесел.

• Великий хрест Національного ордену Заслуг
• Гранд-офіцер ордену Почесного Легіону
• Офіцер Національного ордена Квебеку
• Кавалер Великого хреста ордена Південного Хреста
• Кавалер Великого хреста ордена заслуг pro Merito Melitensi