Ален Безансон
| Ален Безансон | |
|---|---|
| фр. Alain Besançon | |
| Ім'я при народженні | фр. Alain Jules Daniel Justin Besançon[1]  |
| Народився | 25 квітня 1932[2][1] VI округ Парижа, Париж[2][1] |
| Помер | 8 липня 2023[3][2][1] (91 рік) або 9 липня 2023[4] (91 рік) VII округ Парижа, Париж, Франція[1] |
| Поховання | цвинтар Монпарнас[5] |
| Країна |  Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | історик, політолог, director of studies |
| Alma mater | Інститут політичних досліджень |
| Галузь | історія |
| Заклад | Інституті соціальної історії |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор[6] (1977) і доктор[6] (1967) |
| Науковий керівник | Roger Portald |
| Аспіранти, докторанти | Франсуаза Том[6] Gilles Dorronsorod[6] Magda Cârnecid[6] Агурський Михайло Самуїлович[6] Virginie Coulloudond[6] |
| Членство | Академія моральних і політичних наук Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd |
| Партія | Французька комуністична партія (1956) |
| Батько | Louis Justin-Besançond |
| Мати | Madeleine Delagranged |
| Брати, сестри | François Besançond[7] |
| Нагороди | |
Ален Безансон (фр. Alain Besançon; 25 квітня 1932, Париж — 8 липня 2023) — французький історик, професор Вищої школи соціальних наук, дослідник в Інституті соціальної історії, учасник Нової атлантичної ініціативи.
Життєпис
Ален Безансон народився у Парижі, в сім'ї професора Луї-Жустена Безансона і Мадлен Делаґранж, дочки засновника фармацевтичної компанії «Delagrange». За життя Сталіна був прибічником комунізму, 19-річним вступив до Французької компартії, однак за п'ять років вийшов з її лав[8]. Згодом став критично аналізувати як комунізм, так і тоталітаризм взагалі.
Безансон є автором понад двох десятків книжок (включно з першим романом «Еміль і брехуни», 2008 р.) та багатьох статей і передмов на теми історії Росії, СРСР та України, тоталітаризму, історії християнства. Його дослідження надруковано у французьких, американських, англійських, італійських, польських, українських та інших журналах.
Праці
- Le Tsarévitch immolé, 1967.
- Убиенный царевич. — М.: вид.-во: МИК, 1999. ISBN 5879020142 (рос. переклад)
- Histoire et expérience du moi, 1971.
- Entretiens sur le Grand Siècle russe et ses prolongements (en collaboration), 1971.
- Éducation et société en Russie, 1974.
- L'Histoire psychanalytique, une anthologie, 1974.
- Être russe au XIXe siècle, 1974.
- Court traité de soviétologie à l'usage des autorités civiles, militaires et religieuses, 1976 (préface de Raymond Aron).
- Les Origines intellectuelles du léninisme, 1977.
- Интеллектуальные истоки ленинизма. — М.: вид. МИК, 1998. — 304 с. ISBN 5879020290
- La Confusion des langues, 1978.
- Présent soviétique et passé russe, Livre de poche, Paris, 1980 (réédité : Hachette, Paris, 1986).
- Советское настоящее и русское прошлое. (рос. переклад)
- Anatomie d'un spectre: l'économie politique du socialisme réel, Calmann-Lévy, Paris, 1981.
- Courrier Paris-Stanford (en collaboration), 1984.
- La Falsification du bien, Soloviev et Orwell, 1985.
- Извращение добра. Соловьев и Оруэлл. — М.: МИК, 2002. 165 с.
- Une génération, Julliard, 1987.
- Vendredis, 1989.
- L'Image interdite, une histoire intellectuelle de l'iconoclasme, 1994.
- Запретный образ. — М.: МИК, 1999. 424 с. ISBN 5-87902-040-1
- Trois tentations dans l'Église, 1996.
- Aux sources de l'iconoclasme moderne, 1998.
- Le Malheur du siècle: sur le communisme, le nazisme et l'unicité de la Shoah, Fayard, 1998, 166 p.
- Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. — Київ, вид.-во ПУЛЬСАРИ, 2007. — 136 с. ISBN 9789668767876 (серія); ISBN 9789668767883 (укр. переклад Тараса Марусика)[9]
- Émile et les menteurs, 2008
- Cinq Personnages en quête d'amour. Amour et religion, 2010
Публікації українською
- Ален Безансон. Кордони Европи на сході та російське питання [Архівовано 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
- Непобічні ефекти комунізму. «Критика» 2005/10 (96)
- Ретроспектива безпам'ятства. «Критика» 2003/12 (74)
- Амністія й амнезія. «Критика» 2000/5 (31)
Примітки
- ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Mort de l’historien Alain Besançon, figure de l’anti-totalitarisme
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118851624 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ http://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article6595
- ↑ а б в г д е ж Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ https://gw.geneanet.org/wikifrat?lang=fr&pz=honore+gabriel&nz=de+riqueti+de+mirabeau&p=francois&n=besancon
- ↑ Ален Безансон: людина, яка не захотіла бути частиною імперії брехні. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 18 листопада 2013.
- ↑ Ален Безансон про політику пам’яті та руйнування націй. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
Посилання
- Тарас Марусик. Ален Безансон: «Існують дві перешкоди для остаточного формування української нації - давній дефіцит еліти і ретельно культивовані Росією розбрати усередині українського народу» // Дзеркало тижня. Україна. — . — Т. 11 (486). Архівовано з джерела 5 березня 2016. Процитовано 19.10.2014.
- Ален Безансон: Россия — европейская страна? [Архівовано 5 травня 2015 у Wayback Machine.] — рецензія книги: Martin E. Malia. Russia under Western Eyes. From the Bronze Horseman to the Lenin Mausoleum. — Harvard Univ. Pr., Cambridge, Mass., London, 1999.
- Ален Безансон: «Поводьтеся, як вільні люди» [Архівовано 3 липня 2015 у Wayback Machine.]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).