Акрешори

село Акрешори
Герб Акрешорів Прапор Акрешорів
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Косівський район
Тер. громада	Яблунівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26100090020084972
Основні дані
Засноване	1714
Колишня назва	Бабинопілля (1946—1993)
Населення	838
Площа	9 км²
Густота населення	93,11 осіб/км²
Поштовий індекс	78618
Телефонний код	+380 3478
Географічні дані
Географічні координати	48°22′50″ пн. ш. 24°50′59″ сх. д. / 48.38056° пн. ш. 24.84972° сх. д.
Водойми	Акра
Місцева влада
Адреса ради	78621, Івано-Франківська обл., Косівський р-н, селище Яблунів, вул.Франка, 57
Староста	Бойчук Ніна Михайлівна
Карта
Акрешори
Акрешори
Мапа
Акрешори у Вікісховищі

Акрешóри (з 1946 по 1993 — Бабинопілля) — гірське село в Україні, у Яблунівській селищній територіальній громаді Косівського району Івано-Франківської області.

Село Акрешори розбудоване в улоговині, навсебіч оточеній горами. Розташована за 32 км на південний захід від м. Коломия. Через поселення протікає річка Акра.

Розташоване між селами Текуча та Космач.

Присілки: Гори, Городи, Підгай, Косів, Млинці, Морданівка, Ґрунь, Верх, Озеро, Зелене.

Назва села походить від назви місцевої річки Акра.

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Акрешори Яблунівського району перейменовано на село Бабинопілля і Акрешорівську сільську раду — на Бабинопільська.^[1] 11 червня 1993 р. селу повернуто історичну назву^[2].

Поселення людей, яке згодом переросло в Акрешори, було тут ще в X столітті. Згодом вихідці з Акрешор почали засновувати поруч поселення, з яких почали утворюватися нові села. Акрешори дали початок таким навколишнім селам як Космач, Текуча та іншим.

Село згадується у Йосифінській метриці (1785—1788 рр.)^[3].

У 1926 році 85 учнів місцевої школи підписали декларацію для Сполучених Штатів про захват і дружбу; їхні підписи згодом були оцифровані^[4].

На початку німецько-радянської війни в селі у липні 1941 року були угорські війська. Німці, перебравши у серпні владу мадярів, учинили серію терористичних актів: арештували і розстріляли членів ОУН, які повиходили з підпілля, організували штучний голод. За роки окупації вивезли на примусові роботи до Німеччини близько 20 чоловік. На радянсько-німецькому фронті загинуло 5 акрешорців, від рук нацистських окупантів — 3 чол. В УПА полягли 8 осіб, троє загинули в радянських в'язницях та концтаборах. Багатьох вивезено до Сибіру, а майно пограбовано (за неповними даними — 22 осіб), 15 осіб стали жертвами відплатних операцій ОУН-УПА проти активістів радянської влади.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Яблунівської селищної територіальної громади^[5].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Косівського району (1940—2020), село увійшло до складу новоутвореного Косівського району^[6].

З художніх промислів найбільш розвинуте писанкарство (розписують акрешорці як дерев'яні писанки, так і писанки з курячих яєць). Акрешорські писанки зберігаються у краєзнавчих музеях області та за її межами. Знають про них і у США, Канаді, Австрії, Німеччині, Польщі, інших країнах.

У селі знаходиться хрест на честь скасування панщини, відновлений у 1991 році; могила вояків УПА, освячена в 1992 р.; могила невідомому солдату; алея слави, прокладена в честь перемоги над нацизмом, освячена в 2003 р.; пам'ятник Т. Г. Шевченку, освячений у 1998 році; хрест воїнам УПА, котрі прийняли тут нерівний бій з енкаведистами.

Церква Св. Великомучиника Димитрія 1900 р.^[7] Належить до ПЦУ. Настоятель протоієрей Василь Бойчук.

Андріан Добрянський (нар. Акрешори; 7 вересня 1867 р) — греко-католицький священник, душпастир численних парафій Галичини і Буковини, офіційний капелан української скаутської організації «Пласт» у Бучачі (1867—1935).

• Офіційний сайт села Акрешори Косівського району
• Село Акрешори [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Akreszory // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 24. (пол.)