Барто Агнія Львівна
| Агнія Барто | |
|---|---|
| рос. Агния Барто | |
 | |
| Ім'я при народженні | Гітель Ле́йбівна Во́лова |
| Народилася | 4 (17) лютого 1901 Ковно |
| Померла | 1 квітня 1981 (80 років) Москва |
| Поховання | Новодівичий цвинтар  |
| Громадянство |  СРСР |
| Національність | євреї[1][2] |
| Місце проживання | Vorontsovo Poled Єкатеринбург Lavrushinsky Laned Dolgorukovskaya Streetd Sadovaya-Triumfalnaya Streetd Sadovaya-Karetnaya Streetd Malaya Nikitskaya Streetd |
| Діяльність | дитячий письменник |
| Сфера роботи | поезія |
| Заклад | Маяк |
| Знання мов | російська[3][4] |
| Мова творів | російська |
| Роки активності | з 1925 |
| Жанр | поезія і сценарій |
| Членство | СП СРСР |
| Батько | Lev Volovd |
| Мати | Maria Blochd |
| Родичі | Tamara Dembod |
| У шлюбі з | Andrey Shcheglyayevd і Pavel Bartod |
| Діти (2 ) | Edgar Bartod і Tatyana Shcheglyayevad |
| Премії |   |
 Барто Агнія Львівна у Вікісховищі | |
Агні́я Льві́вна Барто́ (рос. Агния Львовна Барто; *4 (17) лютого 1901, Ковно — †1 квітня 1981, Москва) — російська радянська дитяча поетеса, письменниця, драматургиня.
Життєпис
Агнія Барто народилася в місті Ковно (Литва). Навчалася у гімназії, де під впливом творчості Ахматової та Маяковського почала писати власні вірші. Паралельно з навчанням в гімназії займалася в хореографічному училищі. Справжнє ім'я письменниці — Гітель Лейбівна Волова. Змінила ім'я, вперше одружившись. Чоловіком поетеси став поет Павло Барто, спільно з яким Агнія написала три вірші.
Друкувалась з 1925 року. Лаконізм, яскрава образність — характерні риси найкращих її творів («Вірші дітям», Сталінська премія, 1950).
Авторка кількох кіносценаріїв (картини «Підкидьок» (1939), «Слон і мотузочок» (1945), «Альоша Птіцин виробляє характер» (1953), «Шукаю людину» (1973, за однойменною книгою та по циклу радіопередач А. Барто на Радіо «Маяк» — про пошуки людей, які загубилися під час радянсько-німецької війни), а також до українського фільму «Справжній товариш» (1936, реж. Л. Бодик, А. Окунчиков).
Працювала в редакційній раді Детгиз і журналу «Мурзилка». Була головою секції дитячих письменників м. Москва (РСФСР).[5]
Твори Барто видані в українських перекладах Наталі Забіли, Оксани Іваненко, Марії Пригари, Грицька Бойка.
Факти
У місті Дніпро вулиця Агнії Барто у рамках деколонізації була перейменована на вулицю Івана Багряного.
Див. також
- 2279 Барто — астероїд, названий на честь поетеси[6].
Примітки
- ↑ http://www.mk.ru/editions/atmosphere/article/2010/05/28/499337-rodom-iz-detstva.html
- ↑ http://agniyabarto.ru/00_barto-100-doch-bulvar.htm
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Барто Агнія Львівна (dic.academic.ru) [Архівовано 23 квітня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання
- Стихи Агнии Барто [Архівовано 26 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Фільмографія (kino-teatr.ru) [Архівовано 7 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Твори Агнії Барто на сайті Читанка [Архівовано 20 березня 2015 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про письменницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).