YaChudo

Абба Евен

Переглядів: 0. Оновлено 29.10.2026.

Абба Евен
אבא אבן‬
Прізвисько"הדיפלומט מספר אחת" של מדינת ישראל Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився2 лютого 1915[1][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кейптаун, Західна Капська провінція, ПАР[1][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер17 листопада 2002[1][2][…] (87 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Тель-Авів, Ізраїль[1][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняKfar Shmaryahu Cemeteryd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик і дипломат
Alma materПемброк-Коледжd[6], Куїнз-колледжd[6], Кембриджський університет[6] і St Olave's and St Saviour's Grammar Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіврит[7], перська, арабська і французька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаізраїльський міністр без портфеля, депутат Кнесету, Міністр закордонних справ і заступник Прем'єр-міністра Ізраїлю
ПартіяАвода Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зSuzy Eband Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиEli Eband Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
Премія Ізраїлю
IMDbID 0247926 Редагувати інформацію у Вікіданих

А́бба Евен (івр. אבא אבן; 2 лютого 1915, Кейптаун — 17 листопада 2002) — ізраїльський державний та політичний діяч, міністр закордонних справ Ізраїлю, міністр освіти, посол Ізраїлю в ООН та у США.

Життєпис

А́бба Евен народився в Кейптауні, в Південній Африці, і переїхав в Англію в ранньому віці. Навчався в гімназії Сент-Олав в лондонському районі Саутерк, потім вступив до Квінс-коледж в Кембриджі на вивчення класики і східних мов, де він домігся великих успіхів. Він згадував, що будучи дитиною, їздив до дідуся додому на кожні вихідні, щоб вивчати іврит і біблійну літературу[8].

Під час навчання в університеті Евен активно брав участь в Федерації сіоністської молоді та був редактором його ідеологічного журналу «Молодий сіоніст». Після закінчення університету з відзнакою він зайнявся дослідженнями арабської мови та івриту, будучи співробітником Пемброк-коледжу в 1938—1939 роках. З початком Другої світової війни, в грудні 1939 року, влаштувався на роботу до Хаїму Вейцману до Світової організації сіоністів в Лондоні. Через кілька місяців він вступив в британську армію в Єгипті і підмандатної Палестині, ставши офіцером розвідки в Єрусалимі, де дослужився до чину майора. Він координував і готував добровольців опору на випадок німецького вторгнення, служив зв'язковим між союзниками і єврейським ішувом. Спираючись на свої мовні навички, в 1947 році у він переклав з оригіналу на арабському роман Тауфіка аль-Хакіма.

Політична кар'єра

Евен вільно володів 10 мовами[9]. У 1952 році був обраний віце-президентом Генеральної Ассамблеї ООН[10].

Евен покинув Сполучені Штати у 1959 році і повернувся в Ізраїль, де він був обраний в кнесет від партії «Мапай». Він працював під керівництвом Давида Бен-Гуріона міністром освіти і культури з 1960 року по 1963, а потім заступником прем'єр-міністра Леві Ешкол до 1966 року. Весь цей період (1959—1966), він також обіймав посаду президента Інституту Вейцмана в Реховоті.

У 1988 році, після трьох десятиліть в кнесеті, він втратив своє місце через внутрішнього чвари в лейбористській партії. Він присвятив усе своє життя написанню книг і викладанню, у тому числі, виступаючи як запрошений науковий співробітник у Принстонському університеті, Колумбійському університеті й Університеті Джорджа Вашингтона.

Абба Евен помер у 2002 році і був похований в Кфар-Шмарьягу, на північ від Тель-Авіва.

Двоюрідний брат Евена, Олівер Сакс — невролог і письменник. Син Абби Евена — Елі Евен, є відомим кларнетистом, який викладає в університеті Індіани. Елі Евен має двох дітей, Яель і Омрі Ебан.

Нагороди та відзнаки

У 2001 році Евен був удостоєний Державної премії Ізраїлю за життєві досягнення і особливий внесок у розвиток суспільства і держави.[11][12][13]

Автор праць

  • Голос Ізраїля. 1957. OCLC 332941 (Voice of Israel)
  • Хвиля націоналізма. 1959. OCLC 371099 (The tide of nationalism)
  • Мій народ: історія євреїв. 1968. ISBN 0-394-72759-2 (My people: the story of the Jews)
  • Моя країна: історія сучасного Ізраїля. 1972. ISBN 0-394-46314-5 (My country: the story of modern Israel)
  • Абба Евен: автобіографія. 1977. ISBN 0-394-49302-8 (Abba Eban: an autobiography)
  • Нова дипломатія: міжнародні відносини в сучасну епоху. 1983. ISBN 0-394-50283-3 (The new diplomacy: international affairs in the modern age)
  • Спадок: цивілізація і євреї. 1984. ISBN 0-671-44103-5 (Heritage: civilization and the Jews)
  • Особисте свідчення: Ізраїль моїми очима. 1992. ISBN 0-399-13589-8 (Personal witness: Israel through my eyes)
  • Дипломатія нового століття. 1998. ISBN 0-300-07287-2 (Diplomacy for a new century)

Примітки

  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #119163209 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ חה"כ אבא (אוברי) אבן (איבן) — Кнесет.
  5. ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  6. ↑ а б в Freebase — 2007.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ Eban, Abba: An Autobiography. London: Weidenfeld and Nicolson. p. 6(англ.)
  9. ↑ Abba Eban (англ.). Department for Jewish Zionist Education. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 3 травня 2010. [Архівовано 2008-09-05 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Abba Eban (англ.). Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 3 травня 2010.
  11. ↑ Israel Prize Official Site (in Hebrew) – Recipient’s C.V. (івр.). Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 16 серпня 2016.
  12. ↑ Israel Prize Official Site (in Hebrew) – Judges' Rationale for Grant to Recipient (івр.). Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 16 серпня 2016.
  13. ↑ Shamir, Eban, Ben-Porat Garner Israel Prize [Архівовано 16 жовтня 2015 у Wayback Machine.] The Jewish Week, May 2001(англ.)

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).