YaChudo

Історія звуку

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

«Історія звуку»
The History of Sound
Жанрісторична мелодрама
РежисерОлівер Германус
ПродюсерОлівер Германус
Сара Мерфі
Чжан Сінь
та інші
СценаристБен Шеттак
На основіоднойменного оповідання Бена Шеттака
У головних
ролях
Пол Мескаль
Джош О'Коннор
ОператорАлександер Дайнан
КомпозиторОлівер Коутс
МонтажКріс Ваятт
ХудожникДебора Дженсен
Юрасама Арунчай
КостюмерМіяко Белліцці
КінокомпаніяFilm4 Productions
Tango Entertainment
Closer Media
та інші
Дистриб'юторMUBI
Focus Features
Universal Pictures
Тривалість127 хвилин
Моваанглійська
КраїнаАнглія Англія
США США
Рік2025
Дата виходу21 травня 2025 (Каннський кінофестиваль)
IMDbID 15799524
CMNS: «Історія звуку» у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Історія звуку» (англ. The History of Sound) — англо-американський мелодраматичний кінофільм 2025 року, зрежисований Олівером Германусом. Екранізація однойменного оповідання Бена Шеттака.

Головні ролі виконали Пол Мескаль і Джош О'Коннор. Прем'єра фільму відбулась 21 травня 2025 року в основній конкурсній програмі 78-го Каннського кінофестивалю, де він був сприйнятий критикою неоднозначно, проте переважно позитивно.

Сюжет

Події починаються у 1917 році. Студенти Консерваторії Нової Англії Лайонел Вортінг і Девід Вайт знайомляться в пабі, незабаром почавши інтимні стосунки. З початком Першої світової війни Девіда мобілізують, а Лайонел є непридатним через свій поганий зір. Консерваторію тимчасово закривають через військові дії, тому Лайонел повертається додому, на родинну ферму.

У 1919 році Лайонел і Девід возз'єднуються. Девід влаштовується на роботу в коледж, де його факультет фінансує подорож вздовж всього штату для запису фолк-пісень на воскові циліндри. Юнаки вирушають до сільської місцевості Нової Англії, поступово відновлюючи свої стосунки[1]. Врешті їх шляхи розходяться — Девід повертається до коледжу, а Лайонел вирушає в подорож Європою. Вони обіцяють один одному підтримувати зв'язок у листуванні, проте рік потому Лайонел перестає писати, оскільки не отримує від Девіда жодної відповіді.

У 1923 році Лайонел мешкає в Римі, співаючи в місцевому хорі. Отримавши запрошення від Оксфордського університету стати диригентом їхнього хору, Лайонел погоджується. В Англії він розпочинає стосунки зі «світською левицею» Кларіссою Ру, які закінчуються після того, як Лайонел повертається на родинну ферму через смертельну хворобу матері.

Намагаючись розшукати Девіда, Лайонел дізнається, що той помер невдовзі після їхньої спільної подорожі, а місцезнаходження циліндрів із записами невідоме, оскільки факультет насправді ніколи не фінансував цю подорож. Лайонел знаходить вдову Девіда, Белль, яка весь цей час отримувала листи, адресовані чоловіку, від Лайонела. За її словами, Девід покінчив із собою, не в змозі впоратись із наслідками снарядного шоку. Белль обіцяє надіслати Лайонелу циліндри, якщо колись знайде їх.

У 1980 році похилий Лайонел, який став етномузикологом, випускає нову книгу, присвячену корінню американського фолку. Поштою він отримує воскові циліндри з їхньої з Девідом подорожі. На одному з них зберігається звернення Девіда до Лайонела, записане в день його самогубства, в якому Девід перепрошує перед Лайонелом і востаннє виконує пісню Silver Dagger, яку Лайонел співав йому в день знайомства. Розчулений Лайонел згадує миттєвості, проведені з Девідом, шкодуючи, що не залишився тоді з ним.

У ролях

  • Пол Мескаль — Лайонел Вортінг
  • Джош О'Коннор — Девід Вайт
  • Моллі Прайс — мати Лайонела
  • Рафаель Сбардж — Лайонел Вортінг-старший
  • Гедлі Робінсон — Белль Синклер
  • Емма Каннінг — Кларісса Ру
  • Емілі Бергл — мати Кларісси
  • Браяна Міддлтон — «Вдячна» Мері Свон
  • Гері Реймонд — Вільям Свон

Створення

Щойно прочитавши «фантастично красиве» оповідання Бена Шеттака «Історія звуку», режисер Олівер Германус знав, що буде створювати його екранізацію[2]:

Це несподівана історія кохання, яку необхідно розказати. Це подорож життям Америки крізь XX століття та традиції американської фолк-музики через призму зв'язку двох чоловіків, що занурюються в історію звуку. Ця беззаперечно сильна історія гарантовано відгукнеться глядачам по всьому світу.
Режисер Олівер Германус після прем'єри фільму в Тельюрайді, серпень 2025 року

Про початок роботи над фільмом було оголошено у жовтні 2021 року, на стадії пост-продакшну попереднього фільму Олівера Германуса «Жити». «Пол і Джош — найперспективніші актори свого покоління, які поділяться з нами глибоко душевними перевтіленнями» — казав режисер про головних виконавців, у житті — найкращих друзів[2][1]. Пол Мескаль спочатку хотів зіграти Девіда, а не Лайонела, проте у Олівера Германуса було інше бачення кастингу, оскільки актор любить співати, а Лайонел за сюжетом розвиває співочу кар'єру[1].

Знімальний процес мав розпочатись влітку 2022 року, проте через неспівпадіння у завантажених робочих графіках акторів фільмування відклали[3]. Тільки після завершення роботи над мінісеріалом «Мері та Джордж» Олівер Германус повернувся до «Історії звуку», відзнявши фільм у лютому-квітні 2024 року у штаті Нью-Джерсі, зокрема Гобокені та Фріголд Тауншипі, та штаті Нью-Йорк.

Пол Мескаль паралельно втілював два протилежні образи, знімаючись в історичному блокбастері «Гладіатор 2» на Мальті, для якого набрав значну м'язову масу. Для «Історії звуку» актор пройшов швидкий курс діалекту Кентуккі та вивчав старі фолк-пісні. «Найбільше я пишаюсь тим, що мав однакові відчуття, спочатку читаючи сценарій вперше, а потім побачивши завершений фільм» — казав Пол Мескаль[1].

Оскільки саме музика є концептуалізацією фільму, Олівер Германус роками підшукував необхідні пісні, прослуховуючи плейлісти в Spotify. «Це прекрасні пісні. … Не думаю, що вони знайомі багатьом, тому чудово буде відкрити деяким глядачам цей світ музики» — казав Пол Мескаль. Режисер співпрацював із композитором Олівером Коутсом і фолк-співаком Семом Амідоном для створення музичної палітри фільму[1]. У червні 2024 року, під час пост-продакшну, режисер повідомив, що фільм не буде готовий до наступного року, оскільки створення саундтреку, в якому співають головні актори, займає багато часу[4].

Сприйняття

Після завершення каннського показу аудиторія аплодувала стоячи 9 хвилин[5]. За підсумковим вердиктом критиків, присутніх на фестивалі, фільм отримав середній бал 1.9 з 4 можливих[6].

Сприйняття фільму критикою виявилось неоднозначним. Пітер Бредшоу з газети The Guardian оцінив його в 2 зірки з 5 можливих: «У „Історії звуку“ були прихильники в Каннах, проте я побачив у ньому анемічний, вимучений фільм з присмаком болю, що став квазі-„Горбатою горою“»[7]. Оуен Глейберман (Variety) підтримав колегу, назвавши «Історію звуку» «„Горбатою горою“ на седативних засобах» та порівнявши його стиль зі стилем Келлі Райкарт, «але з меншою влучністю»[8]. Головний актор Пол Мескаль назвав порівняння фільму з «Горбатою горою» «лінивими та сумними», не знайшовши у фільмах жодних суттєвих паралелей[9].

Серед позитивних рецензій — Девіда Руні, The Hollywood Reporter: «Сила однієї лиш музики робить „Історію звуку“ одним із найбільш безсоромно романтичних ЛГБТ-фільмів за останній час»[10]. Натепер рейтинг фільму на Metacritic — 63 %, на Rotten Tomatoes — 69 %[11][12].

Примітки

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).