YaChudo

Ініштрагалл

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Ініштрагалл
ірл. Inis Trá Tholl[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Карта
Географія
55°25′48″ пн. ш. 7°14′24″ зх. д. / 55.43000° пн. ш. 7.24000° зх. д.
АкваторіяАтлантичний океан
Площа0.34 км² 
Довжина1,3 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина0,48 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Найвища точка49 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна
Ірландія Ірландія
Адм. одиницяДонегол Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення0
Ініштрагалл. Карта розташування: Ірландія
Ініштрагалл
Ініштрагалл
Ініштрагалл (Ірландія)
Мапа
CMNS: Ініштрагалл у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ініштрагалл (ірл. Inis Trá Tholl[2] , що ймовірно означає «острів безлюдного пляжу»}[3] — найпівнічніший острів Ірландії. Острів площею 34 гектари[4] розташований в Атлантичному океані приблизно за 10 кілометрів на північний схід від мису Малін-Хед (графство Донегол) та за 50 кілометрів на південний захід від шотландського острова Орсей. Приблизно за кілометр на північ від Ініштрагалла лежить скеля Тор-Бег[5] , яка є крайньою північною точкою суходолу Ірландії.

На острові розташований найпівнічніший ірландський маяк. Постійне людське поселення існувало тут до 1929 року, а сам маяк працював в автоматичному режимі до 1987 року. Наразі острів є повністю безлюдним і має статус природної охоронної території через свою унікальну дику природу та популяції птахів.

Геологія

Острів складений гранітним гнейсом — різновидом метаморфічної гірської породи, відомої як гнейс Ініштрагалла (англ. Inishtrahull Gneiss). Вік цієї породи становить близько 1,7 мільярда років, що відносить її до палеопротерозойської ери. Це найдавніші з відомих гірських порід на островах Ірландії.

Вважається, що гнейс Ініштрагалла є частиною геологічного комплексу Ріннс, який також виходить на поверхню на шотландських островах Айлей і Колонсей. Комплекс Ріннс корелює з Кетилідським метаморфічним поясом на півдні Гренландії та Свекофенським поясом (ярусом) у Скандинавії[6] .

Флора та фауна

Серед водоростей, поширених в акваторії острова Ініштрагалл, зустрічаються такі види:

  • Bonnemaisonia asparagoides
  • Callophyllis laciniata
  • Kallymenia reniformis
  • Sphaerococcus coronopifolius
  • Ломентарія члениста (Lomentaria articulata)
  • Lomentaria orcadensis
  • Rhodymenia pseudopalmata
  • Plumaria plumosa
  • Ceramium shuttleworthianum
  • Heterosiphonia plumosa
  • Nitophyllum punctatum
  • Hypoglossum hypoglossoides
  • Drachiella spectabilis
  • Odonthalia dentata
  • Osmundea pinnatifida
  • Polysiphonia lanosa
  • Polysiphonia stricta
  • Кишківниця кишковоподібна (Enteromorpha intestinalis або Ulva intestinalis)
  • Ульва салатна, або морський салат (Ulva lactuca)
  • Фукус зубчастий (Fucus serratus)
  • Фукус спіральний (Fucus spiralis)
  • Аскофілум вузлуватий (Ascophyllum nodosum)[7]

Важлива орнитологічна територія

Організація BirdLife International визнала острів важливою орнітологічною територією (IBA), оскільки він є місцем гніздування для популяцій кількох видів морських птахів, а також важливим місцем зимування білощоких казарок[8]

Історія та населення

Наразі острів є безлюдним, проте до 1929 року тут проживало місцеве населення, а до 1987 року на ньому постійно перебували доглядачі маяка. Повна евакуація жителів з Ініштрагалла відбулася наприкінці 1929 року.

Це питання порушив депутат від цього виборчого округу Френк Карні[9]. Під час дебатів у ірландському парламенті в листопаді 1929 року, які стосувалися проблеми незаконного рибальства. Депутат зазначив, що Ініштрагалл був одним із небагатьох місць у країні, де населення фактично зросло майже на 100% у період з 1881 по 1901 рік. За його словами, остров'яни мали власну школу та кладовище, а на життя заробляли прибережним рибальством, використовуючи для цього дуже малі човни. Вони ловили рибу на вудки, а під час сезону оселедця — сітями.

Карні наголосив, що зазвичай такий промисел дозволяв жителям забезпечувати собі гідний рівень життя. Однак через регулярне незаконне рибальство, яке вели «шотландські та англійські траулери, а також французькі риболовні судна», остров'яни були змушені за кілька тижнів до цих дебатів повністю евакуюватися, залишивши свої домівки та самого лише доглядача маяка
У відповідь міністр рибальства Фіонан Лінч заявив, що не згоден із твердженням, ніби люди залишили острів саме через незаконний промисел, і повідомив про проведення розслідування щодо їхнього поточного становища. Міністр зазначив, що він «хотів би відчувати, що робиться все можливе, аби запобігти їхньому постійному перебуванню на утриманні держави». Згодом очільник відомства направив головного інспектора свого департаменту для складання звіту про ситуацію, що склалася.

Пізніше міністр доповів у парламенті, що «чотири з шести сімей Ініштрагалла отримували кошти для існування від ірландської служби маяків, яка курсує до острова, і вони досі мають можливість цим користуватися», тому підстав для державного втручання немає. Він також додав, що звіт його співробітника свідчить про те, що переселені остров'яни не перебувають у «скрутному становищі».[10]

Населення

Дані про чисельність населення острова за результатами переписів в Ірландії:

Історична чисельність населення
Рік Населення ±%
1841 54 —
1851 68 +25,9%
1861 55 −19,1%
1871 53 −3,6%
1881 49 −7,5%
1891 53 +8,2%
1901 65 +22,6%
1911 80 +23,1%
1926 39 −51,2%
1936 4 −89,7%
1946 4 +0,0%
1951 4 +0,0%
1956 4 +0,0%
1961 5 +25,0%
1966 3 −40,0%
1971 3 +0,0%
1979 3 +0,0%
1981 3 +0,0%
1986 6 +100,0%
1991 0 −100,0%
1996 0 0,0%
2002 0 0,0%
2006 0 0,0%
2011 0 0,0%
2016 0 0,0%

Джерело: Центральне статистичне управління. «CNA17: Населення за прибережними островами, статтю та роками».

Маяк

На острові розташований найпівнічніший маяк Ірландії, яким керує організація Комісари ірландських маяків (англ. Commissioners of Irish Lights). Маяк уперше ввели в експлуатацію в 1813 році, головним чином через те, що кораблі Королівського флоту Великої Британії почали активно використовувати затоку Лох-Фойл. Сучасний світловий сигнал маяка блимає кожні 30 секунд[11].

На острові збереглися руїни старої будівлі споруди 1813 року, а також діє новий маяк, побудований у 1956 році. Процес повної автоматизації об'єкта завершився в березні 1987 року, а останні три доглядачі залишили станцію 30 квітня 1987 року[11].

Визначні пам'ятки

Острів Ініштрагалл відомий своєю унікальною дикою природою. Служба національних парків та дикої природи Ірландії (англ. National Parks and Wildlife Service) оголосила його особливою зоною збереження (SAC) та особливо охоронюваною територією (SPA)[12].

Завдяки своєму географічному розташуванню та наявності маяка острів приваблює безліч рідкісних перелітних птахів, а також є домівкою для популяції сірих тюленів. У літні місяці сам острів та прилегла до нього глибоководна припливна протока завглибшки 90 метрів приваблюють велику кількість велетенських акул і китоподібних. Багато дайверів використовують бухту Порт-Мор (англ. Port Mór) як місце для відпочинку й обіду під час дослідження сотень затонулих кораблів біля узбережжя острова.

Доступ до Ініштрагалла суттєво обмежений через небезпечні припливи та сильні течії навколо мису Малін-Хед і самого острова. Організація «Комісари ірландських маяків», яка є поточним власником суходолу, ввела обмеження на висадку. Відвідувачів просять виявляти особливу обережність у період гніздування птахів, який триває з травня по липень. Станом на 2015 рік на острові також заховано два геокеші

Примітки

  1. ↑ База даних географічних назв Ірландії — 2008.
  2. ↑ Inis Trá Tholl/Inishtrahull. Placenames Database of Ireland. Процитовано 4 травня 2018.
  3. ↑ Greenwood, Margaret. The Rough Guide to Ireland. Rough Guides, 2003. p.611
  4. ↑ Per Ivar Haug, Gazetteer of Ireland, Trondheim University 2007. [Архівовано 19 April 2008 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Ireland - Geographical facts and figures. Travel through the Ireland story... Процитовано 15 вересня 2007.
  6. ↑ Muir, R.J.; Fitches W.R.; Maltman A.J. (1994). The Rhinns Complex: Proterozoic basement on Islay and Colonsay, Inner Hebrides, Scotland, and on Inishtrahull, NW Ireland. Transactions of the Royal Society of Edinburgh: Earth Sciences. 85 (1): 77—90. doi:10.1017/s0263593300006313. S2CID 131108674. Процитовано 15 вересня 2012.
  7. ↑ Morton, O. 2003. The marine macroalgae of County Donegal, Ireland. Bulletin Irish Biogeographic Society 27: 3 - 164
  8. ↑ Inishtrahull. BirdLife Data Zone. BirdLife International. 2024. Процитовано 28 серпня 2024.
  9. ↑ 14 November 1929 Dáil Debate [Архівовано 7 June 2011 у Wayback Machine.]
  10. ↑ 10 April 1930 Dáil Debate [Архівовано 7 June 2011 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б Irish Lights Commissioners [Архівовано 2008-05-28 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Inishtrahull SAC[недоступне посилання з 01.01.2020], npws.ie; accessed 7 November 2016.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).