Інуґамі

Інуґамі
Частина від	Японський фольклор

В японській міфології інуґамі (яп. 犬神 букв. «псячий дух» чи «бог-пес» — один з видів шікіґамі (яп. 式神), схожий з фамільяром, а також один із випадків прокляття з використанням духа тварини, найбільш поширений в Західній Японії.

Донедавна культ інуґамі був особливо популярний у східній частині префектури Оіта, у префектурі Шімане, а також з північного сходу Шікоку й до префектури Кочі. Існує думка, що саме Шікоку, що знаходиться поза зоною впливу культу лисиць, є справжньою «батьківщиною» інуґамі. Сліди культу інуґамі також зустрічаються від західної частини префектури Шімане до префектури Ямаґучі, по всьому Кюшю, а також на островах Сацунан (північна частина островів Рюкю) й до префектури Окінава. У префектурі Міядзакі, в окрузі Кума префектури Кумамото і на острові Якушіма назва спотворюється до інґаме^[1][2][1], а на острові Танеґашіма його також називають «іріґамі»^[3]. Ієрогліфічно іноді записується як 狗神.

Явище одержимості інуґамі (чи прокляття інуґамі) вважається окремим випадком коджюцу (яп. 蠱術, також існує синонім кодо або кодоку) — стародавньої китайської за походженням практики прокляття з використанням духів тварин, яка була заборонена ще з часів Хейан. Вважається, що ці практики, що поширилися серед простолюдинів, були спробою контролювати тварин, яких боялися найбільше. Один із відомих методів створення інуґамі полягав у тому, що голодуючому псу відрубували голову, закопували її на перехресті доріг, щоб злість і страждання мситивого духа, який утворювався в ций спосіб, посилювалися, коли по голові йшли люди, і використовували це для проклять.

Також існував спосіб, при якому собаку закопували живцем, залишаючи зовні лише голову, або прив'язували до стовпа, і клали перед нею їжу. В момент, коли собака вже майже вмирала з голоду, їй відрубували голову. Згідно з повір'ями, голова відлітала і вчіплялася в їжу. Потім її спалювали, кістки складали в посуд і поклонялися їм. Після цього дух нібито назавжди прив'язувався до людини та виконував її бажання^[4].

Існував і інший метод — кількох злих собак змушували битися між собою. Переможцю давали рибу, після чого відрубували йому голову, а рибу, що залишилася, з'їдали^[4].

У префектурі Оіта, в повіті Хаямі, селищі Ямака (нині місто Кіцукі) був зафіксований реальний випадок, коли місцева міко саме в такий спосіб відрубувала собакам голови, потім висушувала личинок, які заводилися в гниючій голові, і продавала це як «інуґамі». Знаходились люди, які щиро вірили в такий «дух» і купували цих личинок^[4][5].

Однак зовнішній вигляд інуґамі за традиційними описами дещо не схожий на собаку: так, кажуть, що ця істота розміром трохи більше миші, плямиста, із роздвоєним кінчиком хвоста, сліпа, як кроти, різновидом яких нібито є, і в групі пересувається вереницею, один за одним. Така подоба більше нагадує «трубчасту лисицю» куда-ґіцуне або йокая під назвою «осакі», ніж собаку. Тому вважається, що інуґамі не є чистим прикладом традицій коджюцу (як, наприклад, «спотворена собака» 犬蠱 в «Записках про пошуки духів» Гань Бао), а, скоріше, є похідним вірувань в духів лисиць.

Також кажуть, що ззовні інуґамі нагадує хатню мишу з вертикальним ротом, а в префектурі Оіта вважають, що він схожий на джінедзумі (Crocidura dsinezumi, вид мускусної землерийки)^[6]. В місті Тойока повіту Хаямі вже згаданої префектури Оіта, розповідають, що інуґамі виглядає, як тхір; на острові Айшіма в Ямаґучі його також називають миша-інуґамі (яп.犬神鼠) і кажуть, що він нагадує хатню мишу з довгим ротом і що зграя інуґамі може налічувати 75 особин^[7].

В горах Ія (повіт Мійоші, префектура Токушіма), є вид інуґамі, що зветься «суйкадзура». Вважається, що він трохи більший за мишу, і що іноді гріється у традиційного японського вогнища ірорі^[8].

У книзі японського вченого-традиціоналіста Ока Кумаомі «Джін'ай» («Пил») говориться, що інуґамі схожий на кажана завдовжки 1 сяку 1 сун^[9].

У творі Асаі Реі «Отоґі боко» інуґамі з провінції Тоса описаний як істота розміром з рисове зернятко, чорного, білого або плямистого кольору^[6].

Існує кілька легенд про походження інуґамі.

Одна з них каже, що труп нуе (міфічної істоти), якого вбив Мінамото-но Йорімаса, розірвався на чотири частини, і ці частини розлетілися по різних місцях, ставши інуґамі^[6]. Друга стверджує, що інуґамі нібито народився з малюнка собаки, котрий Кобо Дайші (Кукай) намалював для захисту від кабанів^[4].

Коли Ґенно Шіншьо (Кугай, легендарний японський монах) розколов Сешшьо-секі (Камінь-вбивцю), щоб нейтралізувати його прокляття, уламки, що відлетіли в провінцію Уено (нині префектура Гумма), стали осакі, а уламки, що потрапили на Шікоку, перетворилися на інуґамі^[4].

Кажуть, що інуґамі мешкає в комодах у коморах, під підлогою або в глечиках для води в будинку одержимого інуґамі. Як і інші духи, він частіше вселяється в емоційно нестабільних людей з сильними емоціями. Ті, хто ним одержимий, скаржаться на біль у грудях, біль у ногах і руках, можуть раптово трясти плечима або гавкати, як собака. Також кажуть, що інуґамі проникає у внутрішні органи через вуха, і що одержимі стають заздрісними. У префектурі Токушіма кажуть, що одержимі інуґамі стають неймовірно ненажерливими, і коли вони помирають, на їхніх тілах знаходять сліди собачих зубів. Вважається, що цей дух може вселятися не лише в людей, але й у велику рогату худобу та коней, і навіть у неживі предмети, і що якщо він вселиться в пилку, та стане непридатною для використання.

Родини практиків чаклунських технік, що стосуються створення та управляння інуґамі, себто гірські аскети ямабуші, шамани та накладачі прокльонів фуко, які передають це знання з покоління в покоління, називаються ще «лінії інуґамі»^[6]. У більшості випадків таких людей, часто мандрівних, поважали, хоча й ставилися до них як до маргіналізованої групи. Це пояснюється тим, що, згідно віруванням, псячі духи ніколи не залишають своїх нащадків, і пересічні селяни зазвичай уникали шлюбів або спілкування з сім'ями, які, як вважалося, походять від лінії інуґамі. У регіоні Шікоку було прийнято досліджувати сімейне походження та перевіряти, чи є одержимість собакою, під час шлюбу, що часто пов'язують з проблемою буракумін.

Згідно з легендою з Комацу, повіт Шюсо, префектура Ехіме (сучасне місто Сайджьо), сім'я, одержима інуґамі, має стільки ж духів собак, скільки й членів сім'ї, й кількість інуґамі збільшується з кожним новим членом сім'ї. Кажуть, що ці інуґамі читають думки таких людей. Однак вони не завжди слухняні і можуть кусати й навіть вбивати своїх хазяїв^[4].

Вважається, що хвороби, спричинені інуґамі, не можна вилікувати традиційною медициною, й треба кликати екзорциста. У Танеґашімі існує звичай під назвою «Інуґамі-цуре» (йти за інуґамі) — якщо член родини, яка вважається одержимою інуґамі, «заразить» когось з іншої родини одержимістю (або підозрюється в цьому, незалежно від того, правда це чи ні), то він може піти до будинку цієї родини з їжею, щоб забрати інуґамі назад, або усамітнитися десь за межами поселення, поки одержима людина не одужає, а його нащадки будуть продовжувати жити віддалено^[4].

Вважається, що родини, одержимі інуґамі, процвітають. З іншого боку, на відміну від духів лисиць, вони не приносять благословення родині, що їм поклоняється, і іноді їх бояться як мстивих духів^[4].

Вважається, що святилище Кеммі в Токушімі, що займається вигнанням інуґамі та відоме своїми благословеннями зцілення хвороб та охороною сім'ї, є головним святилищем Японії такого типу^[2]

1. ↑ ^{а б} 日野, 2006, p. 234
2. ↑ ^{а б} 大藤 他, 1955, pp. 108—130
3. ↑ 浅井了意 (2001). 伽婢子・狗張子. 江戸怪談集. 藤堂憶斗訳. 鈴木出版. с. 139. ISBN 978-4-7902-1101-3. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
4. ↑ ^{а б в г д е ж и} 石塚, 1977, pp. 56—59
5. ↑ 中村友紀夫他, ред. (1999). 妖怪の本 異界の闇に蠢く百鬼夜行の伝説. New sight mook. 学習研究社. с. 38—39. ISBN 978-4-05-602048-9. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
6. ↑ ^{а б в г} 多田, 2008, pp. 296—298
7. ↑ 大藤時彦他 (1955). 民俗学研究所 (ред.). 綜合日本民俗語彙. Т. 第 2巻. 柳田國男監修. 平凡社. с. 764. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
8. ↑ 大藤時彦他 (1955). 民俗学研究所 (ред.). 綜合日本民俗語彙. Т. 第 2巻. 柳田國男監修. 平凡社. с. 764. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
9. ↑ 小松, 2015, pp. 68