Індустрія відеоігор

Індустрія відеоігор або індустрія інтерактивних розваг — економічний сектор, пов'язаний з розробкою, просуванням та продажем відеоігор. У неї входить велика кількість спеціальностей, за якими працюють тисячі людей по всьому світу.

Індустрія відеоігор зародилася в середині 1970-х років як рух ентузіастів і за кілька десятиліть виросла з невеликого ринку в мейнстрім з річним прибутком в 9,5 мільярдів доларів у США в 2007 році і 11,7 мільярдів у 2008 році (за звітами ESA).

Сучасні персональні комп'ютери дали безліч нововведень ігрової індустрії. До числа найзначущих відносять звукові та графічні карти, CD-і DVD-приводи, Unix та центральні процесори. Зокрема, операційна система Unix була розроблена для запуску комп'ютерної гри про дослідження космосу^[1][2].

Звукові карти спочатку були розроблені для інтегрування якісного цифрового звуку в комп'ютерні ігри, і тільки потім звукове обладнання було вдосконалено під потреби меломанів^[3].

Графічні карти, які на зорі комп'ютерної епохи еволюціонували у напрямі збільшення кількості підтримуваних кольорів, пізніше стали розвиватися для графічних інтерфейсів користувача (англ. GUI) та відеоігор. GUI відіграв роль у збільшенні роздільності екрана, а ігри — в розвитку 3D прискорення і винайденні таких технологій, як SLI і CrossFire. Використання CD і DVD дисків для розповсюдження ігор породило необхідність у збільшенні обсягів і швидкостей читання.

Довгий час за багатьох законодавчих та фінансових причин в Україні не була розвинена індустрія видавництва відеоігор, тому більшість українських розробників працювали в першу чергу на закордонних видавців, зокрема на видавців з росії. Проте відеоігрова індустрія продовжує розвиватися і відзначається низкою успішних проєктів світового рівня.

Відеоігрова історія радянських часів в більшості незадокументована, оскільки радянська влада не була зацікавлена у розвитку індустрії в Україні, тому ігрового ринку майже не було, а більшість розробок велися на базі ентузіазму, а розповсюдження їх обмежувалося друзями і знайомими. Тим не менш, вважається, що українська відеоігрова індустрія бере свій початок у 1970-х роках, а першими виробами стали клони японських гральних автоматів та західних приставок. Одним із перших таких клонів стала ігрова приставка "Палестра-02", випущена у Львові у 1978 році, яка є клоном американської консолі Pong^[4]. Одними з перших відеоігрових автоматів в Україні стали випущені у 80х роках на Вінницькому заводі "Термінал" машини на платформі ТИА-МЦ-1, розроблені НВО "Київелектронзавод"^[5]. Першими іграми на цих автоматах стали "Коник-Горбунок", "Більярд" та "Кіт-риболов"^[6]. Розробка ігор саме для персональних комп'ютерів була майже виключно аматорська. Такі ігри писали радіолюбителі, використовуючи радянські клони Британського комп'ютера ZX Spectrum, такі як комп'ютер, "Фахівець-85 (ПТУ№4 міста Дніпродзержинськ, нині Кам'янське), "ПК-01 Львів" (Львівський політехнічний інститут), "Робік" (Черкаси) та клони IBM PC типу "Поиск" (завод Електронмаш міста Київ).

Однією з перших комерційних ігор української розробки стала King's Bounty 2, розроблена харків'янином Сергієм Прокофьєвим і протестована його другом Андрієм Сало у 1992 році^[7]. У 1993 було створено першу комерційну українську студію розробки Мередіан'93, яка у 1996 створила першу комерційну українську гру Admiral Sea Battles. У 1995 році була створена студія GSC Game World, яка пізніше стала найбільшим українським відеоігровим розробником. Проте більшість українських розробників залишаються аматорськими і випускають в основному неліцензійні клони та локалізації іноземних ігор.

Якщо раніше ігрова індустрія України була малорозвиненою і в більшості аматорською, то в нульових роках починається епоха українського професіоналізму. З'являється більше українських розробників, а у 2001 році вийшла перша частина популярної у всьому світі ігрової серії "Козаки". Багато студій розробнки починають працювати із західними та російськими видавцями.

Бен Сойєр (англ. Ben Sawyer) з Digitalmill розділив ціннісну мету ігрової індустрії на шість рівнів:

• Рівень видавництва і капіталу: видавництва беруть участь у фінансуванні розробки нових ігор і купівлі ліцензій.
• Рівень умінь: охоплює розробників, дизайнерів та художників, які можуть працювати як за індивідуальними контрактами, так і як частина групи розробників.
• Рівень виробництва та інструментів: тут виробляються інструменти для створення ігрового контенту, що настроюються ігрові Пакети та інструменти для управління розробкою.
• Рівень поширення: випуск та просування ігор для продажу в роздрібних мережах та сервісах цифрової дистрибуції.
• Рівень апаратного та програмного забезпечення: сюди входять апаратні базиси-платформи, такі як консолі та мобільні пристрої. У цей рівень зараз входять і не апаратні платформи, такі як віртуальні машини (наприклад Java або Flash) або програмні платформи, такі як браузери та (останнім часом) Facebook.
• Рівень кінцевих користувачів (інакше кажучи, споживачів ігор або геймерів)^[12]

В ігровій індустрії часто працюють ті, хто вже мав якийсь досвід у близьких до неї професіях (таких як програміст, художник, музикант), проте деякі мають досвід у роботі стосовно лише до ігрової індустрії: ігровий програміст, ігровий дизайнер, дизайнер рівнів, ігровий продюсер, ігровий художник і тестер ігор. Багато хто з них наймаються фірмами-розробниками або видавцями комп'ютерних ігор. Однак є багато одинаків, які пишуть ігри самостійно, а потім продають їх.

• The Daily Telefrag — російськомовний інтернет-ресурс, присвячений ігрової індустрії, є провідним російськомовним майданчиком для обміну досвідом між розробниками.
• comp.games.development.industry [Архівовано 5 червня 2011 у Wayback Machine.] (Google Groups)
• International Game Developers Association [Архівовано 27 липня 2009 у Wayback Machine.]
• Playing the Game: The Economics of the Computer Game Industry (Cambridge University Press)
• Sloperama: Game Biz Advice [Архівовано 21 липня 2009 у Wayback Machine.] (Tom Sloper)
• Game Industry Map [Архівовано 16 лютого 2009 у Wayback Machine.]