Індигірка

Індигірка
Індигірка біля селища Усть-Нера
Басейн річки Індигірка
70°49′00″ пн. ш. 148°54′12″ сх. д. / 70.816714° пн. ш. 148.903198° сх. д.
Витік	злиття річок Хастах та Тарин-Юрях (Халканський хребет)
• координати	63°6′41″ пн. ш. 144°11′7″ сх. д. / 63.11139° пн. ш. 144.18528° сх. д.
• висота, м	~792 м
Гирло	Східно-Сибірське море
• координати	71°26′44″ пн. ш. 150°51′39″ сх. д. / 71.44556° пн. ш. 150.86083° сх. д.
• висота, м	0 м
Похил, м/км	0,46 м/км
Басейн	Східно-Сибірське море → Північний Льодовитий океан
Країни:	Росія
Прирічкові країни:	Росія
Регіон	Республіка Саха (Якутія)
Район	Оймяконський, Момський, Абийський та Аллаїховський улуси
Довжина	1 726 км
Площа басейну:	360 тисяч км²
Середньорічний стік	1 850 м³/с (у гирлі)
Притоки:	Селеннях, Уяндіна, Аллаїха, Берелех (ліві) Мома, Бадяріха (праві)
Медіафайли у Вікісховищі

Індигі́рка — (рос. Индиги́рка; якут. Индигир өрүс) — річка на Далекому Сході Росії, протікає по території Оймяконського, Момського, Абийського та Аллаїховського улусів, північного сходу Республіки Саха (Якутія). Впадає в Східносибірське море Північного Льодовитого океану. Її довжина становить 1 726 кілометрів. Площа її басейну становить 360 000 квадратних кілометрів.^[1]

Відокремлене село Руське Устье, розташоване в дельті річки Індигірка, відоме своєю унікальною традиційною культурою російських поселенців, чиї предки прибули туди кілька століть тому. Деякі історики припускають, що Руське Устье було заселене поморами на початку XVII століття.^[2]

У 1638 році мореплавець Іван Ребров досяг Індигірки.^[3] У 1636—1642 роках Єлисей Буза проклав сухопутний шлях до річкової системи Індигірки. Приблизно в той самий час Познік Іванов піднявся вгору по притоці нижньої Лени, перетнув Верхоянський хребет до верхів'їв Яни, а потім перетнув хребет Черського до Індигірки. У 1642 році Михайло Стадухін досяг Індігірки сухопутним шляхом від Лени.^[3]

Зашиверськ на Індигірці був важливим колоніальним форпостом на початку російської колонізації. Згодом, у XIX столітті, його покинули. Іншими історичними поселеннями, які вже давно занедбані, були Подшиверськ та Уяндинське Зимовище.

У 1892—1894 роках барон Едуард фон Толль проводив геологічні дослідження в басейні річки Індигірки (серед інших річок Далекого Сходу Сибіру) за дорученням Російської академії наук. Протягом одного року та двох днів експедиція подолала 25 000 кілометрів, з яких 4 200 кілометрів — вгору за течією річок, проводячи по дорозі геодезичні вимірювання.

Довжина річки 1726 км, площа басейну 360 000 км². Утворюється злиттям річок Хастах і Тарин-Юрях. У верхів'ях протікає по Оймяконському нагір'ю, далі у вузькій ущелині прорізає хребет Черського, утворюючи пороги, нижня течія на Яно-Індигірській низовині; впадає в Східносибірське море (дельта площею 5,5 тисяч км²). На Індигірці розташовані населені пункти: Оймякон, Усть-Нера, Хонуу, Біла Гора, Чокурдах.

Судноплавна від впадіння Моми (1154 км) з червня по вересень. Головні пристані: Хонуу, Дружина, Чокурдах, Табор. У верхній частині долини Індигірки існує золотоносна ділянка. У гирлі — промисел риби (ряпушка, чир та інша). Населення долини Індигірки незначне, місцеві жителі займаються в основному заготівлею лісоматеріалів, ловом риби і полюванням на хутрового звіра.

Основні притоки Індигірки, від витоку до гирла:^[4]

• Ліві: Куйдусун, Кюенте, Ельгі, Селеннях, Уяндіна, Аллаїха, Берелех;
• Праві: Нера, Мома, Бадяріха, Шангіна, Велика Ерча, Шандрін.

Середньорічна витрата води у верхній течії (селище Усть-Нера) — 421 м³/с (найбільша 3 100 м³/с, найменша 0,2 м³/с)^[5], у нижній течії 1 850 м³/с (найбільша 11 700 м³/с, найменша 3,2 м³/с). Твердий стік у гирлі — 13,7 млн тонн за рік. Льодостав з жовтня до кінця травня, початку червня. Місцями перемерзає (пристань Чокурдах та інші), типові гігантські наледеніння.

У басейні Індигірки понад 80 тисяч озер загальною площею 11 800 км².

Спостереження за водним режимом річки Індигірки проводилось протягом 63 років (1936—1998) на станції в поселені Воронцове, розташованого за 350 км від гирла, впадіння її у Східносибірське море^[6]. Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут у цей період становила 1 590 м³/с для водного басейну 305 000 км², що становить близько 85 % від загальної площі басейну річки. За період спостереження встановлено, що мінімальний середньомісячний стік за весь період спостереження становив 9,1 м³/с (у квітні), що становить всього 0,16 % від максимального середньомісячного стоку, який відбувається у червні та становить — 5707,7 м³/с і вказує на надзвичайно високу амплітуду сезонних коливань.

За період спостереження, абсолютний мінімальний місячний стік (абсолютний мінімум) становив 3,28 м³/с (у квітні 1962 року), абсолютний максимальний місячний стік (абсолютний максимум) становив 10 600 м³/с (у червні 1967 року).

Показники середньомісячної витрати води річки: Індигірки
за 63 роки спостереження 1936-1998 на станції: Воронцове (69°34′55″ пн. ш. 147°34′15″ сх. д. / 69.58194° пн. ш. 147.57083° сх. д.), м³/с:

Джерело: Басейн Індигірки — Станція: Воронцове (за 350 км від гирла) (англ.)

Індигірка утворює велику дельту площею 5500 км², що складається з декількох рукавів і островів. Приблизно у 130 км від гирла (70°48′45.36″ пн. ш. 148°54′58.32″ сх. д. / 70.8126000° пн. ш. 148.9162000° сх. д.) Індигірка розділяється на два рукави — Руське Устьє та Середній рукав, трохи північніше (70°55′44″ пн. ш. 149°37′00″ сх. д. / 70.92889° пн. ш. 149.61667° сх. д.) від Середнього рукава відділяється ще один рукав — Колимський). Найбільшим є Середній рукав (Середня протока), Руське Устьє — західний рукав Індигірки, Колимський рукав — східний. Від моря гирло Індигірки відокремлено мілководним баром.

Рукавами Індигірки сформовані кілька плоских островів. Основні острови (зі сходу на захід):

• Усун-Ари (71°23′13.2″ пн. ш. 151°15′18″ сх. д. / 71.387000° пн. ш. 151.25500° сх. д.). Розташований на схід від Середнього рукава. Довжина 12 км, ширина 2,7 км.
• Острів Упаровський (71°33′18″ пн. ш. 151°8′25″ сх. д. / 71.55500° пн. ш. 151.14028° сх. д.), довжина 2 км, ширина 1 км.
• Острів Плоський, довжина близько 3 км.
• Великий Федоровський острів (71°32′40″ пн. ш. 150°31′28″ сх. д. / 71.54444° пн. ш. 150.52444° сх. д.), довжина 6 км і максимальна ширина 4 км.
• Острови Входной (71°33′28″ пн. ш. 150°20′57″ сх. д. / 71.55778° пн. ш. 150.34917° сх. д.) і Оленій (71°35′20″ пн. ш. 150°14′37″ сх. д. / 71.58889° пн. ш. 150.24361° сх. д.), обидва мають однаковий розмір, близько 4 км в довжину.
• Крестовий острів, довжина 6 км, ширина 1,6 км.

Річка судоходна от устья реки Мома (1134 км). Для более удобного прохождения судов на приустьевом баре в 1975 году был устроен канал длиной 7 км.

Основні порти на річці:

• Хонуу
• Дружина
• Чокурдах
• Табор

У басейні річки Індігірка розвивається золотодобувна промисловість Усть-Нера, центр золотодобувної — є найбільшим населеним пунктом на цій річці.

На Індигірці розташован: північний полюс холоду - селище Оймякон. Місто Зашиверськ, що стояло на річці, вимерло від віспи в XIX столітті. У середній течії річка проходить через Велику ущелину довжиною близько 100 км.^[7]

У річці Індігірка водиться безліч різних видів риб. До найцінніших належать кілька видів сигових, таких як ряпушка, чир, муксун, нельма, омуль тощо.^[8]

• Найдовші річки Росії
• Індигірка — популярний у Якутії салат із замороженої білої риби та цибулі.

• Річка Індигірка / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
• Річка Індигірка // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 185(рос.)
• Викизнание — Индигирка [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] стаття з Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона (рос.)
• Indigirka River (river, Russia) [Архівовано 7 травня 2019 у Wayback Machine.] «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
• Фото річки Індигірки: [1], [2], [3], [4], [5], [6], [7], [8], [9], [10], [11], [12], [13], [14], [15], [16], [17], [18], [19], [20], [21], [22], [23] на Panoramio.com