YaChudo

Індивід

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Індивід (значення).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Людина (значення).

Індиві́д, індиві́дуум, інколи індиви́д, індиви́дуум[1] (лат. individuum — неподільний) — загальний науковий та філософський термін для позначення окремої, самостійної одиниці існування. В українській науковій традиції самоназва індивід вживається щодо людини (Homo sapiens), тоді як для інших живих організмів (тварин, рослин, мікроорганізмів) застосовуються слова особина, істота, створіння. У міжнародній практиці, зокрема в англомовній біології, слово individual є універсальним і позначає будь‑який окремий організм:

  • У біології є синонімом терміна особина — окремий живий організм (рослина, тварина, мікроорганізм), який постає структурною одиницею популяційно-видового рівня життя.
  • В антропології, соціології та психології — окрема людина як представник людського роду (лат. Homo sapiens), на відміну від особи (як суб'єкта суспільних відносин) та особистості (як наслідку соціального розвитку).

Загальний опис

Термін «індивід» тісно пов'язаний з поняттями «людський організм», «особистість», «суб'єктність», «індивідуальність» та «духовність», які використовуються для позначення сукупності якостей та здібностей окремо взятої людини, сутнісних рівнів людського розвитку в онтогенезі[2]

Індивідний розвиток у віковій психології

У психології розвитку та віковій психології під індивідним розвитком (онтогенезом індивіда) розуміють становлення людини як біологічного та психофізіологічного суб'єкта — від народження до зрілості.

Згідно з класичними теоріями вікових криз (зокрема, концепцією Л. Виготського), індивідний розвиток є нерівномірним і чергує сталі (літичні) періоди з кризовими етапами:

  • Криза одного року розглядається як етап руйнування первинного психологічного симбіозу (єдності) немовляти з дорослим. Дитина починає пересуватися самостійно та усвідомлювати свою фізичну відокремленість. Це стає початком тривалого сталого періоду раннього дитинства, під час якого відбувається первинна психофізіологічна самоорганізація, диференціація (розмежування) психічних процесів та становлення базової архітектоніки головного мозку.
  • Криза дитинства (6–7 років) завершує етап домінування суто індивідного (біо-психофізіологічного) розвитку та ознаменовує перехід дитини до особистісного і соціального етапу (зокрема, через готовність до школи та залучення в нові соціальні інститути)[3].

Сучасні дослідження

Сучасна когнітивна психологія та нейробіологія розвитку (англ. Developmental Neuroscience) підтверджують ці закономірності на фізіологічному рівні. Дослідження етапів нейропластичності та синаптичного прунінгу (селективного відсікання надлишкових нейронних зв'язків) доводять, що в ранньому дитинстві щільність синапсів у префронтальній корі удвічі-втричі перевищує показники дорослої людини[4].

Розвиток індивіда супроводжується перебудовою нейронних мереж головного мозку, що хронологічно збігається з психологічними кризовими періодами дитинства й підліткового віку[5]. Очищення та оптимізація цих зв'язків підвищують обчислювальну здатність кори, забезпечуючи плавний перехід від елементарного (первинного) біологічного саморегулювання до складних процесів соціального когнітивного контролю, виконавчих функцій та формування самосвідомості особистості[6].

Особисте і колективне

Див. ще: виконавська майстерність

У соціології та філософії особисте (індивідуальне) і колективне (спільне) розглядаються як дві протилежні, але взаємодоповнювальні сторони людського буття. Індивід завжди постає носієм унікального особистого досвіду, біологічних і психічних якостей. Водночас його становлення та життєдіяльність неможливі поза взаємодією з колективним началом — суспільними нормами (настановами), культурою, звичаями та груповими інтересами. Співвідношення між особистим і колективним визначає рівень свободи певної особи та ступінь її залученості в соціум.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Проф. І. Огієнко. Український стилістичний словник: підручна книжка для вивчення української літературної мови. — 2-ге вид. — Вінніпег, Канада : Товариство "Волинь", 1978. — С. 173.
  2. ↑ Українська психологічна термінологія: словник-довідник. — К.: «Інформаційно-аналітичне агентство»,2010. — 302 с. ISBN 978-617-571-040-0.
  3. ↑ Савчин М. В., Кравець Л. П. Вікова психологія: навчальний посібник. — К. : Академвидав, 2005. — 360 с.
  4. ↑ Huttenlocher, P. R.; Dabholkar, A. S. (1997). Regional differences in synaptogenesis in human cerebral cortex. Journal of Comparative Neurology. 387 (2): 167—178. doi:10.1002/(SICI)1096-9861(19971020)387:2<167::AID-CNE1>3.0.CO;2-Z.
  5. ↑ Тарасун В. В. Нейробіологія розвитку і навчання дитини: навчально-методичний посібник. — К. : Книга-плюс, 2017. — 304 c.
  6. ↑ Luna, B.; Sweeney, J. A. (2004). The emergence of collaborative brain networks that support cognitive control. Current Opinion in Neurobiology. 14 (2): 230—235. doi:10.1016/j.conb.2004.03.011.

Джерела

  • Чепа М.-Л. А. Розвиток людини як результат диференціації та інтеграції психічних процесів /Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України «Проблеми загальної та педагогічної психології». — К., 2003. Т. 5. Ч. 2. — С. 284—297.
  • Індивід [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.]

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).