YaChudo

Ґдуля Іван

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Іван Ґдуля
пол. Jan Gdulia
лейтенант
 Сотник
Загальна інформація
Народження4 липня 1877
Лежайськ, Ланьцутський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть11 грудня 1921 (44 роки)
Снятин, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Польща Польща
Національністьукраїнець
Військова служба
Роки служби1914—1919
ПриналежністьАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Польща Польща
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УГА
Рід військ Сухопутні війська
Війни / битвиПерша світова війна
Польсько-українська війна
Командування
20 березня — 25 травня 1919 Комендант табору для військовополонених поляків та інтернованих осіб «Косачів» в Коломиї
CMNS: Ґдуля Іван у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Іва́н Ґду́ля (нар. 4 липня 1877, Лежайськ, Ланьцутський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — пом. 11 грудня 1921, Снятин, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка) — український громадсько-політичний, культурно-освітній і військовий діяч, педагог, професор, директор Снятинської української державної реальної школи, сотник Української галицької армії. Один із організаторів українського шкільництва на Покутті періоду Західноукраїнської Народної Республіки, активний діяч товариства «Просвіта».

У роки Першої світової війни служив у війську Австро-Угорщини, перебував у російському полоні, а під час польсько-української війни 1918—1919 років вступив до лав УГА, де очолював табір для польських військовополонених «Косачів» у Коломиї. Після поразки визвольних змагань був заарештований польською владою, перебував під наглядом поліції та усунений від педагогічної праці.

Життєпис

Австрійський період

Народився в Лежайську на Закерзонні 4 липня 1877 року в спольщеній українській родині[1]. Батьки Ґдулі були міщанами[2]. У 1896 році успішно закінчив Перемишльську державну чоловічу гімназію, де успішно склав іспит зрілості (матуру)[3]. Згодом навчався у Львівському університеті імені Яна Казимира, де вивчав природничі науки на філофоському факультеті[4].

З 1903 року працював у цісарсько-королівській школі в Снятині, де викладав українську мову, фізику та математику в старших класах. Як вчитель характеризувався вимогливим і намагався прищепити дітям старанність, відповідальність та тягу до науки[5]. Іван Ґдуля виступав у Снятині 15 грудня 1907 року як професор реальної школи в межах загальних університетських викладів. Його лекція на тему «Про рентгенівські промені, частина II» супроводжувалася демонстрацією експерименту[6]. У 1912—1913 навчальному році для учнів VI—VII класів запроваджено стрільби з бойової зброї, яку Ґдуля проводив в обсязі 50 годин на рік[5].

Будучи членом товариства «Боян», а також входив до виділів повітових філій товариств «Просвіта» і «Народна торгівля», він брав активну участь у громадсько-культурному та економічному житті краю[4]. Станом на 1913 рік був куратором роботи філій товариства «Просвіта» в Снятині та в Потічку[7].

Перша світова війна

Мобілізований до австро-угорської армії в перших числах серпня 1914-го року разом з директором цісарсько-королівської школи у Снятині Володимиром Сілецьким[8]. 19 вересня 1914 року йому було присвоєне звання лейтенанта ланд-штурму за вислугою років[9].

Проходив службу в австрійському війську в званні четаря. Під час відступу до Карпат, у жовтні 1914 року, потрапив до російського полону, де перебував до осені 1917 року[1]. В січні 1916 року стало відомо, що Ґдуля утримувався у таборі для австро-угорських військовополонених в російському місті Тамбов[10]. Після повернення з полону отрима звання поручника, а згодом знову працював у школі у Снятині[1].

ЗУНР

Українізація реальної школи

З проголошенням Західноукраїнської Народної Республіки замість цісарсько-королівської школи утворено українську державну реальну школу. В реорганізованому закладі Іван Ґдуля обійняв посаду директора наприкінці листопада 1918 року. Це сталося опісля того як колишній керівник школи Фоґль на початку національно-визвольних змагань західних українців у листопаді 1918 року, покинув Снятин[11].З іншого боку Ґдуля зіткнувся з браком фінансових ресурсів: попередні відповідальні особи — Фоґль та О. Боровий — не передали необхідних коштів для забезпечення функціонування закладу, зокрема на опалення приміщень та покриття канцелярських витрат[12].

Повітова шкільна рада ухвалила рішення про її повну українізацію колишньої цісарсько-королівської школи. За свідченням директора закладу Івана Ґдулі, значний вплив на цей процес мала також відмова частини польських і єврейських учителів скласти присягу на вірність Українській Державі. Рада постановила перевести перші чотири класи на українську мову навчання вже у поточному році, а старші класи підготувати до переходу в наступному навчальному циклі. Водночас польські вчителі планували від кінця січня 1919 року відновити діяльність окремого польськомовного навчального закладу. У зв’язку з цим Іван Ґдуля звернувся до Державного секретаріату освіти і віросповідань із проханням врегулювати ситуацію та не допустити запровадження паралельного навчання польською мовою, відстоюючи пріоритет українського освітнього напряму[12].

29 січня 1919 року постановою Снятинського повітового комітету українську державну реальну школу перетворено в гімназію. 18 лютого 1919 року вступив на військову службу до лав Української галицької армії[13]. 18 лютого 1919 року дирекція Української державної реальної школи в Снятині повідомила Державний секретаріат освіти і віросповідань, що двох учителів — Івана Ґдулю та Володимира Сілецького — мобілізували до війська. У результаті навчальний процес у четвертій клясі було тимчасово призупинено, а викладання продовжувалося лише в трьох нижчих класах. Згодом ситуацію вдалося стабілізувати: на вакантні місця, що раніше обіймали польські педагоги, запросили молодих українських учителів із відповідною фаховою підготовкою, які до цього не мали можливості отримати посади. Окрім того, повернулося кілька галицьких учителів, що працювали в містах Буковини, розташованих поблизу Покуття[14].

Командант табору «Косачів»

З 20 березня по 25 травня 1919 року в званні сотника УГА обіймав посаду коменданта табора для польських військовополонених «Косачів» в Коломиї[15]. За час свого керівництва табором інтернованих поляків намагався забезпечувати їх всім необхідним[16], відносно полонених характеризувався дуже людяним[17].

Останні роки життя

Після поразки українських визвольних змагань арештований в липні 1919 року, у в'язниці перебував до осені 1920 року. Через відмову присягнути на вірність польському урядові звільнений без права пенсії і перебував під поліційним наглядом. Через це ж він не зміг викладати у Снятинській гімназії імені Францішека Карпінського[18].

Помер 11 грудня 1921 року в Снятині. Похований на Снятинському цвинтарі по вулиці Тараса Шевченка[1].

Примітки

  1. ↑ а б в г Бажанський, 1984, с. 105.
  2. ↑ Гуцал, 2018, с. 453.
  3. ↑ Шах, 1969, с. 2.
  4. ↑ а б Гуцал, 2018, с. 454.
  5. ↑ а б Розвиток середньої освіти в Снятині в другій половині XIX - першій половині XX ст. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 29 березня 2018.
  6. ↑ Kuryer Lwowski, 1907, с. 3.
  7. ↑ Королько, 2020, с. 29.
  8. ↑ Плешкан, 1972, с. 16.
  9. ↑ Tagespost, 1914, с. 25.
  10. ↑ Kurjer Lwowski, 1916, с. 1.
  11. ↑ Королько, 2012, с. 46.
  12. ↑ а б Королько, 2018, с. 83.
  13. ↑ Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 667, оп. 1, спр. 19. Звіт повітового шкільного комісаріату в м. Городенці про стан шкіл і навчання в повіті. 1919 р., 11 арк.
  14. ↑ Королько, 2018, с. 82.
  15. ↑ Великочий, 2024, с. 149-150.
  16. ↑ Гаврилишин, 2023, с. 141.
  17. ↑ Гаврилишин, 2023, с. 162.
  18. ↑ Український національно-визвольний рух на Прикарпатті в ХХ столітті: Документи і матеріали. – Том 1. – Книга 2: (1929–1939) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2018. Процитовано 29 березня 2018.

Джерела

  • Бажанський М. Вічно житимуть... Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — 525 с.
  • Великочий В. Покуття. Ескізи з Пограниччя. — Вид. 2-е, доповнене і перероблене. — Івано-Франківськ : Територія друку, 2024. — 190 с.
  • Гаврилишин П., Чорненький Р. Табори для інтернованих і військовополонених на території Західноукраїнської Народної Республіки — Західної області Української Народної Республіки (1918—1919): монографія. — Івано-Франківськ, Брустури : Дискурсус, 2023. — 488 с.
  • Гуцал П. Ґдуля Іван // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки : енц. — 2018. — Т. 1. — С. 453–454.
  • Королько А. Культурно-освітнє життя українців Покуття періоду ЗУНР (1918—1919) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2012. — № 22. — С. 43—59.
  • Королько А. Діяльність читальні і філії товариства «Просвіта» у м. Снятин наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича : Історія. — 2020. — № 1 (51). — С. 25–37.
  • Королько А. Культурно-освітня діяльність українських повітових шкільних рад Покуття періоду ЗУНР (листопад 1918 – травень 1919 рр.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. — 2018. — № 1 (47). — С. 80–98.
  • Плешкан М. Визначні події і мої друзі // Снятин : жур. — 1972. — № 8. — С. 16–17.
  • Шах Степан. Державна гімназія з українською мовою навчання в Перемишлі (Історичний нарис — у 80-ліття) // Свобода : газет. — 1969. — № 85. — С. 2.
  • Z prowincyi. Powszechne wykłady uniwersyteckie na prowincyi // Kuryer Lwowski (Lemberger Courier) : журн. — 1907. — С. 3.
  • Militärische Rundschau. Personalveränderungen in der Landwehr // Tagespost : журн. — 1914. — № 247. — С. 25.
  • Wiadomości o jeńcach // Kurjer Lwowski. — Львів, 1916. — № 2. — С. 1.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).