Кулик Іван Юліанович

Кулик Іван Юліанович
Іван Кулик у 1928 році
Ім'я при народженні	Кулик Ізраїль Юделевич
Псевдонім	Р. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато
Народився	14 (26) січня 1897 Шпола, тепер Черкаської області
Помер	10 жовтня 1937 (40 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Російська імперія, УНР, СРСР
Національність	український єврей
Діяльність	поет, прозаїк, перекладач
Знання мов	українська
Мова творів	українська, російська
Членство	Національна спілка письменників України
Партія	Російська соціал-демократична робітнича партія
Автограф
Кулик Іван Юліанович у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич Кулик; 14 (26) січня 1897, м. Шпола, тепер Черкаської області, Україна — розстріляний 10 жовтня 1937, Київ, УРСР) — український письменник, поет, прозаїк, перекладач, партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — січні 1934 року. Член ЦК КП(б)У в січні 1934 — серпні 1937 року.

Народився в родині вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки^[1].

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 в уманській газеті «Провинциальный голос».

1911 року вступив до художнього училища в Одесі, але 1914 разом із родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсільванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917-го через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний секретаріат закордонних справ). Улітку 1918 разом з Віталієм Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва.

Від травня 1921 до травня 1922 — секретар повіткому КП(б)У в Кам'янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

У 1924–1926 роках — консул СРСР у Канаді. З листопада 1926 року — заступник уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Раді народних комісарів Української СРР.

Від 15 вересня 1930 до червня 1932 — секретар райкому КП(б)У в Кам'янці-Подільському.

Був одним із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, а після літературно-художньої реорганізації у 1934 очолив Спілку радянських письменників України. Від 1935 він ще й одночасно керував Держполітвидавом України, редагує «Літературну газету» та журнал «Радянська література».

Був одружений з українською письменницею Люціаною Карлівною Піонтек (1899–1937), німкенею за походженням. Мешкав в будинку Слово у Харкові, після переїзду в Київ — у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

На день арешту, 27 липня 1937 року, Іван Кулик — член ЦК КП(б)У і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання: «…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль „рятувальника“ українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

І далі: «…Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом…»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великої Британії представники „Інтелідженс сервіс“ в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР». Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р».

Трохи раніше — 25 вересня 1937 року — було розстріляно його дружину Люціану Піонтек.

12 жовтня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, «братнє єднання народів». Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірка віршів «В оточенні» (1927). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Останні твори почасти увійшли до книги «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934) та збірки «Змужніла молодість»(Одеса — Київ, 1935), а частково вийшли періодичним друком. Серед них можна виділити хвальну оду «Пісня про Щорсову славу» на честь 10-річчя Радянської України. Мріяв про велику поему «Кам'янець», але встиг лише опублікувати уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка» (1929), «Чотирнадцята люлька» (1932), «Записки консула» (1934). У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Про письменника знято фільм «Іван Кулик» (1972, веде М. Костогриз).

• Поетична збірка «Мої коломийки». — Харків, 1921.
• Огляд революції на Україні. — Част. 1. — Харків, 1921.
• Поетична збірка «Зелене серце». — Харків, 1923.
• Поетична збірка «Одужання». — Харків, 1923.
• Одужання (Поема). «Червоний шлях» № 1. — Харків, 1923.
• Одужання (Поема щоденник). «Червоний шлях». — Харків, 1923
• Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України. — Част. 1. — Харків, 1923 (у співавторстві з Матвієм Яворським).
• Прерії (Поема), 1927
• Поетична збірка «В оточенні». — Київ, 1927.
• Поетична збірка «Ніагара». — Київ, 1929.
• Поема «Чорна епопея». — Харків, 1929; друге вид. — Харків, 1934.
• Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів». — Харків, 1929; друге вид. — Харків; Одеса, 1932.
• Чиказька трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня. — Харків, 1929.
• Поетична збірка «Шість поем». — Харків, 1930.
• Поема «Карачай. Гірський примітив». — Харків, 1931.
• Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток». — Харків, 1931.
• Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток». — Харків, 1932.
• Збірка новел «Чотирнадцята люлька». — Харків, 1932; третє вид. — Харків, 1934.
• Роман «Записки консула» (кн. 1 — Харків; Київ, 1932; кн. 2 — Харків, 1934.
• Поема «Шістнадцять морців». — Харків; Київ, 1934.
• Поетична збірка «Змужніла молодість». — Київ; Одеса, 1935.
• Твори. — Т. 1. — Харків, 1932.
• Записки консула. — К., 1958.
• Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959.
• Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с.
• Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964.
• Поезії. — К., 1967.
• Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137–145.
• Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам'янецького гарматного полку. На могилі. Рання осінь на Дніпрі. Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7.
• Кулик І. Про брук і молоток / І. Кулик ; мал. Хотінка та Перешкольніка. — Київ: Молодий більшовик, 1931?. — 16 с. : іл.

• Антологія американської поезії. 1855—1925. — Харків, 1928.
• Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю». — Харків, 1930.
• Роман П. Дж. Вудгауза «Поет-журналіст». — Харків, 1928.
• Роман Джима Тюлі «Жебраки життя. Автобіографія босяка». — Харків, 1928.
• Роман Аніти Люс «Джентльмени воліють білявих». — Харків, 1930.
• Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000». — Харків, 1931.
• Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця». — Харків, 1931.
• Ніколоза Бараташвілі. «Поезії». — Харків, 1936.

• О. С. Рубльов. Кулик Іван Юліанович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 462. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• М. П. Ткачук. Кулик Іван Юліанович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.

• Василенко Вадим. «Антологія американської поезії 1855—1925» в контексті століття // Українська літературна газета. 2025. Ч. 6 (374). С. 39. Режим доступу: https://litgazeta.com.ua/reviews/vadym-vasylenko-antolohiia-amerykanskoi-poezii-1855-1925-v-konteksti-stolittia/
• Енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 494.
• Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 566.
• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.
• Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 237.
• Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71–72.
• Сорока М. Іван Кулик // …З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291–292.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 256–257.
• Мацько Віталій. // Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40.
• Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. — К., 1967. — С  5–20.
• Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108–112.
• Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам'янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95–96.
• Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали III Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157–161.
• Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с.
• Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня. — 1970. — 21 лип. — С. 4.
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.
• Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листоп. — С. 4.
• Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січ. — С. 4.
• Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7.
• Комсомолець із зеленим серцем // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січ. — С. 6.
• Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257–268.

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.