Іван Ілліч

Іван Ілліч
Народився	4 вересня 1926[1][2][…]  Відень, Австрія[4][5]
Помер	2 грудня 2002[1][2][…] (76 років)  Бремен, Німеччина[4][5]  ·рак головного мозку
Країна	Австрія[4]  США  Німеччина[4]
Діяльність	католицький священник, історик, педагог, філософ, літературний критик, антрополог, письменник, соціолог, богослов, католицький священник
Галузь	політична екологія, індустріяльне суспільство і педагог[4]
Alma mater	Флорентійський університет, Папський Григоріанський університет і Зальцбурзький університет
Науковий ступінь	доктор філософії
Знання мов	німецька[6], французька, італійська, іспанська, хорватська, англійська[1], давньогрецька, латина, португальська і гінді
Заклад	Університет штату Пенсильванія, Піари і Pontifical Catholic University of Puerto Ricod
Напрямок	антизростання і енвайронменталізм
Magnum opus	Deschooling Societyd і Tools for Convivialityd
Конфесія	католицтво
Нагороди	Kultur- und Friedenspreis der Villa Ichond (1998) honorary doctorate from University of Paris-XId (1976)
Сайт	ivanillich.org.mx
Медіафайли у Вікісховищі

Іван Ілліч (нім. Ivan Illich; 4 вересня 1926, Відень — 2 грудня 2002, Бремен) — австрійський філософ і соціальний критик хорватського походження, що дотримувався лівих поглядів.

Вивчав кристалографію і гістологію в університеті Флоренції. З 1942 по 1946 рік навчався теології і філософії у Ватикані. Потім служив священником у Нью-Йорку. Працював в Пуерто-Рико. У 1961 році заснував Центр міжкультурної комунікації в Куернаваці, Мексика. Центр займався підготовкою американських місіонерів для роботи в Латинській Америці.

Через десять років наростаючий радикалізм досліджень Центру викликав невдоволення Ватикану і перший в 1976 році припинив своє існування. Ілліч склав з себе сан наприкінці шістдесятих.

Починаючи з вісімдесятих років Ілліч багато подорожував, розділяючи свій час між США, Німеччиною і Мексикою, та викладав в Пенсільванському університеті і Бременському університеті.

У своїх численних книгах критикував різні сторони індустріального суспільства. Бачив небезпеку в узурпації людських цінностей і знання різними фахівцями та експертами. На зміну безпосереднього потягу людини до задоволення своїх нечисленних і базових потреб прийшла вимога відповідати встановленим зразкам споживання. Контролюється і нав'язується не тільки те, що ти хочеш, але і як ти це отримаєш.

Ілліч знаходив приклади подібних відносин і розподілу влади в освіті, медицині, енергоспоживанні та гендерній системі.

Його погляди розділяли такі люди як теоретик освіти Пауло Фрейре і кримінолог Нільс Крісті.

• Иван Иллич. Звільнення від шкіл. Пропорційність і сучасний світ = Deschooling Society (1971). — М., 2006. — 160 с. — (Образование: мировой бестселлер) — 5 000 прим. — ISBN 5-09-014074-х.^[7][8]
• Немезида медицины / Medical Nemesis (1975)
• H₂O и воды забвения (2000) / H₂O and the Waters of Forgetfulness (1985)

• Iván Illich [Архівовано 21 січня 2016 у Wayback Machine.] (ісп.)
• Иллич И. Освобождение от школ. Пропорциональность и современный мир (2006) [Архівовано 5 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• Иллич И. H₂O и воды забвения // Индекс: Досье на цензуру. 12/2000 [Архівовано 21 березня 2017 у Wayback Machine.]
• Иллич И. Тишина как общинное достояние — Гипертекстовая библиотека Витуальной Пустыни
• Краткий конспект и частичный перевод 6-й главы из книги Ивана Иллича «Общество без школ»
• Иван Иллич. Освобождение от школ. 3. Полная посещаемость
• Иван Иллич. Истребление боли [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] Глава из книги «Границы медицины. Медицинская Немезида.»
• Михаил Кербиков. Проблемы образования в трудах И. Иллича