Єну Рускої

Єну Рускої
угор. Ruszkay Jenő
Народився	1 січня 1887  Будапешт, Угорщина[1]
Помер	22 червня 1946 (59 років)  Будапешт, Угорщина[1]
Країна	Угорське королівство
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	угорська і німецька
Учасник	Друга світова війна
Військове звання	Обергруппенфюрер СС,
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Єну Рускої (угор. Ruszkay Jenő; 1 січня 1887, Будапешт — 22 червня 1946, Будапешт), також відомий як Ойґен Ранценберґер (нім. Eugen Ranzenberger) — угорський політичний та військовий діяч.

Народився 1 січня 1887 року в Будапешті.

Закінчив Військову технічну академію у Відні. 18 серпня 1907 року поступив лейтенантом у 6-й угорський фортечний артилерійський полк. З 1908 року служив у 4-му, з 1912 року в 12-му важкому гаубичному дивізіоні. 1 вересня 1914 року зарахований до Генштабу.

Учасник Першої світової війни. В 1915 році взятий в полон російськими військами у складі 16-го важкого польового артилерійського полку, який входив у гарнізон фортеці Перемишль.

В 1917 році повернувся в Угорщину и вступив на службу в угорську армію, спочатку служив у Червоній Армії (в листопаді 1919 року навіть певний час перебував в ув'язненні як «червоний»), а потім перейшов у національну армію. Згодом переведений на дипломатичну службу.

У квітні-листопаді 1920 року військовий аташе при армії генералда Врангеля. З 1922 року у складі військового аташату в Анкарі (Туреччина), Софії (Болгарія). З 1925 року військовий аташе в Бухаресті (Румунія).

З 1928 року — начальник 2-го відділу Військового міністерства, з січня 1933 року - помічник начальника Генштабу, з травня 1933 року — начальник штабу 1-ї змішаної бригади.

З 1лютого 1936 до 15 серпня 1937 року — інспектор зенітної артилерії.

В лютому-жовтні 1938 року командував 4-ю змішаною бригадою, одночасно з 1 лютого 1938 року — командир 4-го корпусу.

1 лютого 1940 року пішов у відставку. Певний час — заступник міністра внутрішніх справ. Пізніше вступив у СС і 15 січня 1945 року призначений генерал-інспектором угорських формувань військ СС. У квітні-травні 1945 року — командир 17-го армійського корпусу СС (угорського).

2 травня 1945 року взятий в полон американськими військами.

В листопаді 1945 року переданий угорській владі. Засуджений Угорським народним трибуналом до смертної кари і 22 червня 1946 року розстріляний в Будапешті.

• Лейтенант австро-угорської армії (18 серпня 1907)
• Обер-лейтенант австро-угорської армії (1 листопада 1912)
• Гауптман австро-угорської армії
• Майор угорської армії (1 вересня 1921)
• Підполковник угорської армії (1 вересня 1924)
• Полковник угорської армії (1 травня 1928)
• Генерал-майор угорської армії (1 листопада 1936)
• Фельдмаршал-лейтенант угорської армії (1 травня 1939)
• Генерал-полковник угорської армії (13 листопада 1944)
• Обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (1 лютого 1945)

• Ювілейний хрест^[3]
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами (1914)^[3]
• Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою і мечами (1918)^[3]
• Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами^[3]
• Орден Витязя (20 серпня 1922)^[3]
• Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест
• Орден Заслуг німецького орла 1-го класу з мечами
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу

Загалом отримав 12 угорських нагород.

• Залесский К. А. Войска СС. Военная элита Третьего Рейха. — М.: Яуза-пресс, 2009. — с.162 - 163
• Zinner Tibor-Róna Péter Szálasiék bilincsben Lapkiadó Vállalt, Budapest 1986.
• Lehmann, Hans Georg: Der Reichsverweser-Stellvertreter, Mainz, 1975