YaChudo

Єва Цейзель

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Єва Цейзель
нім. Eva Zeisel Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніугор. Striker Éva Amália Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася13 листопада 1906[2][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Будапешт, Угорщина[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла30 грудня 2011[1][2][…] (105 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Сіті, Нью-Йорк, США[6] або Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняMount Zion Cemeteryd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Угорщина[7]
 США[8][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьскульпторка, керамістка, дизайнерка, мисткиня, промислова дизайнерка Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьгончарство Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовугорська Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1928[10] — 2010[10]
МатиЛаура Поланьїd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Honorary Royal Designer for Industryd (2004)

Сайтevazeisel.org Редагувати інформацію у Вікіданих

Єва Страйкер Цейзель[11] (уроджена Єва Амалія Страйкер[12], нар. 13 листопада 1906, Будапешт, Угорщина — 30 грудня 2011, Нью-Йорк, США) — американська промислова дизайнерка угорського походження, відома своєю роботою з керамікою, переважно з періоду після її імміграції до Сполучених Штатів. Її форми часто є абстракціями природного світу та людських стосунків[13]. Роботи протягом усієї її вражаючої кар'єри включені до важливих музейних колекцій по всьому світу. Цейзель називала себе «творцем корисних речей»[13].

Біографія

Раннє життя та сім'я

Єва народилася в Будапешті, Угорщина, в 1906 році[14] у заможній, високоосвіченій асимільованій єврейській родині. Її мати, Лаура Поланьї Страйкер, історик, була першою жінкою, яка отримала ступінь доктора філософії в Будапештському університеті. Робота Страйкер про пригоди капітана Джона Сміта в Угорщині суттєво доповнила наше розуміння та оцінку його надійності як оповідача. Дядьками Цейзель були Карл Поланьї, соціолог та економіст, та Міхаель Поланьї, фізико-хімік та філософ науки[11].

Освіта

Незважаючи на інтелектуальну популярність своєї родини в галузі науки, Цейзель завжди відчувала глибокий потяг до мистецтва. У 17 років вона вступила до Будапештської Угорської королівської академії образотворчих мистецтв (Magyar Képzőművészeti Akademia) на художницю[14]. Щоб підтримувати свою творчість, вона вирішила обрати більш практичну професію та пішла в учні до Якоба Карапанчика, останнього гончарного майстра середньовічної цехової системи. У нього вона навчилася кераміки. Була першою жінкою, яка отримала кваліфікацію підмайстра в Угорській гільдії сажотрусів, печейників, черепичників, колодязників та гончарів[15]. Після закінчення навчання на підмайстра вона знайшла роботу в Hansa-Kust-Keramik, керамічній майстерні в Гамбурзі, Німеччина[14].

Початок кар'єри, ув'язнення та еміграція

У 1928 році Цейзель стала дизайнером майоліки Шрамберга у регіоні Шварцвальд у Німеччині, де вона пропрацювала близько двох років, створюючи безліч грайливих геометричних візерунків для столового посуду, чайних сервізів, ваз, чорнильниць та інших керамічних виробів. На її дизайн у Шраберзі значною мірою вплинула сучасна архітектура[16]. Крім того, вона щойно навчилася креслити циркулем і лінійкою і пишалася тим, що застосовувала їх. У 1930 році Цейзель переїхала до Берліна, де працювала над дизайном для фабрики Карстенса. У цей період вона познайомилася з фізиком Александром Вайсбергом, який пізніше працював у Харкові. Вони заручилися в 1932 році.

Після майже двох років гламурного життя серед інтелектуалів та митців у занепадному Берліні, Цейзель вирішила відвідати Радянський Союз у 1932 році, де вона пробула 5 років[14].

У віці 29 років, після кількох робіт у російській керамічній промисловості — інспектування заводів в Україні, а також проектування для заводів Ломоносова (Ленінград)[14] та Дульова — Цейзель була призначена художнім керівником Російського тресту фарфору та скла[11]. 26 травня 1936 року, під час проживання в Москві, Цейзель була заарештована. Її помилково звинуватили в участі у змові з метою замаху на Йосипа Сталіна[14]. Її утримували у в'язниці 16 місяців, 12 з яких вона провела в одиночній камері[13]. У вересні 1937 року її депортували до Відня, Австрія. Деякі з її тюремних переживань лягли в основу «Ніч ополудні», антисталінського роману, написаного її другом дитинства Артуром Кестлером[14]. Саме у Відні вона відновила зв'язок зі своїм майбутнім чоловіком Гансом Цейзелем, який згодом став юрист-науковцем, статистиком і професором Чиказького університету. Через кілька місяців після її прибуття до Відня нацисти вторглися до країни, і Цейзель сіла на останній поїзд, що йшов далі. Вона та Ганс зустрілися в Англії, де одружилися та відпливли до США, маючи на рахунку 67 доларів.

Кар'єра в США, 1937–1960-ті роки

Серія посуду Цейзель у Каслтоні, замовлена Музеєм сучасного мистецтва у 1942 році.
Деякі керамічні вироби Цейзель, розроблені для обіднього сервізу «Місто та село» (1947) у гончарній майстерні Кераміка Червоного Крила. Цей набір включає сільничку[11] та перечницю «мати та дитина», жовтий глечик[11] та білу ложку для дитячої олії[11], що втілюють її органічні, вигнуті форми.

Коли Цейзель прибула до США, їй довелося відновлювати свою репутацію дизайнерки. Починаючи з 1937 року, вона викладала в Інституті Пратта в Нью-Йорку[14]. Вона та її учні створювали дизайни для компанії Bay Ridge Specialty Company, зокрема Stratoware (рідкісна, недовговічна лінія, виготовлена для американської компанії роздрібної торгівлі Sears), розроблена студенткою Френсіс Блод під керівництвом Цейзель[11].

У 1942 році Музей сучасного мистецтва та Каслтонський китайський музей замовили Цейзель розробити набір сучасного порцелянового посуду без декору, гідного виставки в Музеї сучасного мистецтва (MoMA) для продажу компанією Castleton. Виставка «Нові форми в сучасному Китаї, розроблені Євою Цейзель» проходила з 17 квітня по 9 червня 1946 року і була першою персональною виставкою в Музеї сучасного мистецтва. Вона була сприйнята з широким схваленням, але через обмеження воєнного часу порцеляновий посуд не був запущений у виробництво до 1949 року. Посуд Цейзель, відомий як «Музейний» та «Каслтонський білий», виготовлявся та продавався протягом наступних кількох десятиліть, спочатку повністю в білому кольорі за дизайном Цейзель, а пізніше з широким розмаїттям декору. Цейзель зазначила, що саме це замовлення сприяло її репутації в США, зазначивши, що «воно зробило мене визнаним першокласним дизайнером, а не пересічним дизайнером»[17].

Успіх «Музею» привернув увагу Цейзель до гончарної майстерні Red Wing, для якої вона розробила популярну посудину «Місто та сільська місцевість» у відповідь на їхнє прохання про посуд, натхненний Гринвіч-Віллидж[17].

Приблизно у 1949—1950 роках Цейзель отримала замовлення від компанії Hall China Company на створення своєї найпопулярнішої лінії «Hallcraft, класика завтрашнього дня». Виробництво розпочалося у 1952 році та являло собою повну лінійку посуду та аксесуарів для столового посуду, включаючи тарілки, миски, чашки та блюдця, сервірувальні блюда та миски, маслянки, цукорниці та вершки, свічники, сільнички та перечниці тощо, спочатку призначені для продажу у звичайному білому кольорі. Деякі з її студентів-асистентів Пратта брали участь у розробці початкових візерунків наклейок, які замовила Hall. Інші візерунки розробив художник Чарльз Селігер.

У 1955 році Цейзель створила другу лінію для Hall під назвою «Century», виробництво якої розпочалося в 1956 році. Наприкінці 1950-х років вона розробляла дизайн для кількох міжнародних компаній, включаючи Rosenthal AG та Mancioli Pottery.

Пізніша кар'єра, 1980-ті–2011 роки

Цейзель припинила займатися дизайном у 1960-х та 1970-х роках, щоб працювати над проєктами з американської історії. Її основні дослідження були зосереджені на Нью-Йоркській змові, нібито повстанні рабів у 1741 році в Нью-Йорку, в результаті якого багатьох невинних рабів стратили або вивезли на плантації в Карибському басейні. Цейзель знайшла паралелі між їхніми судами та радянськими показовими процесами, жертвою яких вона стала.

Вона повернулася до дизайнерської роботи у 1980-х роках. Багато її пізніших дизайнів мали такий самий успіх, як і попередні. Серед них скляний посуд, кераміка, меблі та лампи для The Orange Chicken, порцеляна, кришталь та лімітовані принти для KleinReid, склянки та подарунковий посуд для Nambé, чайник для Chantal, меблі та подарунковий посуд для Eva Zeisel Originals, килими для The Rug Company, «Classic-Century» — один із найпопулярніших обідніх сервізів Crate & Barrel, вироблений Royal Stafford. Цей набір поєднує в собі предмети з лінійок «Tomorrow's Classic» та «Century». («Classic-Century зараз продається на EvaZeiselOriginals.com»). Більшість предметів цього набору були виготовлені з оригінальних форм (можна мити в посудомийній машині). Цейзль також створила лінійку столових приборів, вироблених Yamazaki для Crate & Barrel, та журнальний столик і набір керамічного/обіднього посуду (під назвою Granit) для Design Within Reach.

Чайний сервіз з кістяного фарфору, розроблений у 2000 році, виготовляється на порцеляновому заводі Ломоносова в Санкт-Петербурзі. У 2010 році Цейзель випустила два дизайни на сайті EvaZeiselOriginals.com: крісло для відпочинку Єви Цензель та сільничку та перечницю Єва Цензель. Крісло для відпочинку було представлено у лютневому випуску «Журналу Опри» за 2010 рік, а сільнички S&P — у квітневому випуску цього ж журналу за 2010 рік. Її нові дизайни лінійки скляних ламп (підвісних, настінних та настільних) були представлені у 2012 році компанією Leucos USA.

У 2017 році Spinneybeck/FilzFelt представили колекцію фетрової акустичної настінної плитки, засновану на дизайні плитки та перегородок Цейзель. Вона доступна в 63 кольорах та нестандартних розмірах.

Репродукції попередніх дизайнів продавалися в Музеї сучасного мистецтва (MoMA), Бруклінському музеї та Новій галереї (Нью-Йорк), а також в інших музейних сувенірних крамницях.

Особистий стиль

Дизайн Єви Цейзель створений для використання. Натхнення для її чуттєвих форм часто походить від вигинів людського тіла. Її відчуття форми та кольору, а також використання пташиних мотивів, свідчать про вплив угорського народного мистецтва, з яким вона виросла[18]. Більшість дизайнів Цейзель, будь то з дерева, металу, скла, пластику чи кераміки, розроблені у сімейних групах. Багато її дизайнів поєднуються разом, створюючи модульні конструкції, які також використовуються для економії місця.

Цейзель описує свої роботи у статті в газеті «Нью-Йорк Сан»: «Я не створюю незграбних речей. Я скоріше кругла людина — це більше мій характер… навіть повітря між моїми руками кругле».

Серед її найбільш колекційних форм є ексцентричний, біоморфний посуд «Місто та село», виготовлений гончарною майстернею Red Wing у 1947 році[11]. Цей набір включає культові сільничку та перечницю «мати та дитина».

Особисте життя

З Гансом Цейзель виховала двох дітей: доньку Джин Річардс, яка народилася в 1940 році, та сина Джона Цейзеля, який народився в 1944 році. У документальному фільмі «Криві кидки: Єва Цейзель» Джон і Джин коментують бурхливі стосунки своїх батьків у 1940-х і 1950-х роках, коли діти були маленькими. У фільмі Джон стверджує, що і Ганс, і Єва мали домінантні особистості, і що це часто призводило до «зіткнення силових полів»[19].

Померла у віці 105 років 30 грудня 2011 року. Похована на кладовищі Маунт-Сіон в Маспеті, Квінз, Нью-Йорк, США

Музеї та виставки

Роботи Цейзель знаходяться в постійних колекціях Метрополітен-музею; Бруклінського музею; Нью-Йоркського історичного товариства, Музеї дизайну Купера-Г'юїтта та Музеї сучасного мистецтва[11], Нью-Йорк; Британському музеї; Музеї Вікторії та Альберта, Лондон; Музеюї Брьохана, Німеччина; а також музеях Далласа, Чикаго, Атланти та Мілвокі та інших музеях у США та за кордоном.

У 1980-х роках Музей декоративного мистецтва Монреаля та Смітсонівський інститут організували ретроспективну виставку робіт Цейзель, присвячену 50-річчю, яка подорожувала США, Європою та Росією. У 2004 році Музей мистецтва Ноксвілла організував значну ретроспективну виставку «Єва Цейзель: Грайливий пошук краси», яка згодом поїхала до Художнього музею Мілвокі, Високого музею мистецтв в Атланті та Музею та садів Гіллвуд у Вашингтоні, округ Колумбія.

З 2005 по 2007 рік у Художньому музеї Ері проходила довгострокова виставка «Єва Цейзель: Форма життя».

10 грудня 2006 року в Міжнародному музеї Мінгеї в парку Бальбоа, Сан-Дієго, відбулося відкриття великої ретроспективної виставки до її сторіччя «Єва Цейзель: надзвичайна дизайнерка у 100 років», на якій були представлені її роботи від Шрамберга (1928) до новіших проектів для Намбе, Шанталь, Eva Zeisel Originals, The Orange Chicken та інших (2006). Виставка тривала до 12 серпня 2007 року. Того ж року галерея Інституту Пратта також організувала виставку, присвячену її сторіччю.

Нагороди

У 2005 році Цейзель отримала нагороду за життєві досягнення від Національного музею дизайну Купера-Г'юїтта[11]. Вона отримала дві найвищі цивільні нагороди від уряду Угорщини, а також нагороду Pratt Legends та нагороди від Товариства промислових дизайнерів Америки та Університету Альфреда. Цейзель була почесним членом Королівського товариства промислових дизайнерів та отримала почесні ступені від Школа дизайну Парсонса (Нова школа), Школи дизайну Род-Айленда, Королівського коледжу мистецтв та Угорського університету мистецтв.

Публікації

  • Єва Цейзель: Форма життя, Художній музей Ері, 2009, есе Ленса Есплунда
  • Єва Цейзель про дизайн Єви Цайзель, Overlook Press 2004
  • Єва Цейзель: Грайливий пошук краси, Люсі Янг, Chronicle Books, 2003
  • Єва Цейзель, дизайнер для промисловості, 1984 (Не друкується. Доступно на форумі Єви Цейзель).
  • Єва Цейзель: Метання кривих 2002 (документальний фільм), Canobie Films, режисер: Джилл Джонстон.
  • Регулярні бюлетені від форуму Єви Цейзель.
  • Річардс, Джин, ред. 2012, 2019. Єва Цейзель: Спогади радянської в'язниці. 2-ге видання. Версія для iBook містить фотографії, оригінальні документи НКВС, аудіо- та відеокліпи; версія для Kindle та книга у м'якій обкладинці для Kindle, лише текст.
  • Пет Кіркхем, Пет Мур та Пірко Вольфрамм. 2013. Єва Цейзель: Життя, дизайн та краса. Сан-Франциско: Chronicle Books. Повне зібрання творів.
  • Зелінський, Фолкер. 2019. Єва Цейзель у Гамбурзі: її робота для Hansa-Kunst-Keramik, 1927/28. Видання Kakenhan: Гамбург. 49с, 40 іл.

Примітки

  1. ↑ а б http://www.nytimes.com/2011/12/31/arts/design/eva-zeisel-ceramic-artist-and-designer-dies-at-105.html
  2. ↑ а б в Eva Zeisel
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ Eva Zeisel — 2008.
  5. ↑ а б Artists + Artworks
  6. ↑ The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331
  7. ↑ artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  8. ↑ Museum of Modern Art online collection
  9. ↑ https://www.workwithdata.com/person/eva-zeisel-1906
  10. ↑ а б RKDartists
  11. ↑ а б в г д е ж и к л Re: Road Warrior. The New Yorker. 18 січня 2010. с. 5.
  12. ↑ Eva Zeisel. Royal Stafford. Архів оригіналу за 2 січня 2012. Процитовано 31 грудня 2011.
  13. ↑ а б в Thurman, Judith (18 грудня 2006). Prolific. The New Yorker.
  14. ↑ а б в г д е ж и Eva S. Zeisel. Collections. Cooper-Hewitt, National Design Museum. Процитовано 30 вересня 2012.
  15. ↑ Butler, Cornelia. Modern Women: Women Artists at the Museum of Modern Art. New York: Museum of Modern Art.
  16. ↑ Young, Lucie (c. 2003). Eva Zeisel. San Francisco: Chronicle Books. с. 11. ISBN 0811834336.
  17. ↑ а б Moore, Pat; Wolfframm, Pirco (15 жовтня 2013). Eva Zeisel: Life, Design, and Beauty. San Francisco, CA. с. 68. ISBN 9781452108520.
  18. ↑ McGee, Celia (Березень 2007). Eva's Ardor. Departures Magazine. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 21 грудня 2025.
  19. ↑ Throwing Curves: Eva Zeisel. www.canobiefilms.org. Архів оригіналу за 31 серпня 2009. Процитовано 3 вересня 2009.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).